13.12.2010 08:53 Наша кнопка  |  Всi новини
GRIVNA ГРИВНА Госзакупки в Украине
ГРИВНА. Державні закупівлі в Україні
На головну Новини держзакупівельАналітикаТендерна мафіяТендерний захват УкраїниПротестДосьє на мафію
?РОЗДІЛ: Дайджест про корупціонерів
Ирина Бережная. Депутатская крыша для рейдеров и рекетиров

Народный депутат от ПР Ирина Бережная открыто лоббирует интересы коммерческих структур и даже рейдеров!

Ни для кого не секрет, что помимо огромной зарплаты многие депутаты Верховной Рады «подрабатывают», используя свое служебное положение. Голосование за «нужный» законопроект, звонки в министерства и ведомства, депутатские запросы — вот далеко не полный инструментарий, с помощью которого слуги народа «делают деньги». Есть депутаты, которые зарабатывают этим меньше, есть больше. Рекордсменом по количеству «коммерческих» депутатских запросов стала народный депутат от Партии Регионов Ирина Бережная.

Запрос не спрос, а давление

Депутатский запрос — один из самых «ходовых» инструментов в коммерческой деятельности народного депутата. Согласно ст.15 Закона «О статусе народного депутата Украины», Депутатский запрос — это требование народного депутата, народных депутатов либо комитета Верховной Рады Украины, которое заявляется на сессии Верховной Рады Украины к Президенту Украины, к органам Верховной Рады Украины, к Кабинету Министров Украины, к руководителям других органов государственной власти и органов местного самоуправления, а также к руководителям предприятий, учреждений и организаций, расположенных на территории Украины, независимо от их подчинения и форм собственности, дать официальный ответ по вопросам, отнесенным к их компетенции».

Как видим — это всего лишь требование предоставить информацию. Между тем сам факт направления запроса это не только средство привлечь внимание руководителей министерств и ведомств к какой либо проблеме, имеющей общественную значимость.

Прежде всего, это способ давления на руководителей этих министерств и ведомств с целью «пробить» нужное решение органов исполнительной власти, получить «правильное» решение суда, инициировать или, наоборот, прекратить нежелательные для заказчика депутатского запроса действия правоохранительных органов.

Согласно данным Интернет-СМИ в Украине цена депутатского запроса в министерство или ведомство колеблется в пределах от 10 до 20 тыс. долларов. Нередко депутаты пишут запросы по просьбе тех, кто финансировал их попадание в проходную часть списка. Тогда это уже «бартер», отрабатывание потраченных на депутата денег.

Чтобы депутатский запрос был легитимным, его необходимо внести в повестку дня заседания Верховной Рады и проголосовать — для того, чтобы запрос стал официальным запросом необходимо, чтобы за него проголосовало не менее 1/5 от состава Верховной Рады.

Более высокий статус имеет депутатский запрос к Президенту Украины — за него должны проголосовать не менее 1/3 народных депутатов, то есть больше, чем 150 коллег автора запроса. Впрочем, для депутата, который готовит запросы, поддержка коллег не является проблемой — сегодня ты голосуешь за мой запрос, завтра я за твой. Такая себе неформальная круговая порука. И самое главное, депутат не несет никакой ответственности за содержание и смысл своих писем, обращений, запросов. Ему как бы все можно. Он якобы выступает за справедливость, в поддержку обиженных и оскорбленных физических и юридических лиц, отстаивает национальные интересы державы, борется с коррупцией и т.д. В общем сплошной позитив от благородной публичности да плюс еще гонорар от заказчиков запроса. А работы по сути никакой. Тот факт, что в депутатских запросах нередко присутствует откровенная дезинформация, белое называется черным никого в Верховной Раде не интересует. Голосуют оптом за все запросы. Поэтому многие запросы Народных депутатов, мягко говоря, дурно пахнут. А авторы запросов нередко такой своей активностью компрометируют партию, блок, фракцию, которую они представляют, вызывают антипатию не только к себе лично, а и к структуре, которую они представляют. За примерами ходить далеко не надо.

Крыша для рейдеров

Согласно данным официального веб-представительства Верховной Рады Украины, например, Ирина Бережная только в течение одного года подготовила  и направила более 30 запросов в различные инстанции: 9 — генеральному прокурору Украины, 16 — в министерства и ведомства и даже 2 запроса на имя Президента страны.

О чем же беспокоится двадцативосьмилетняя депутесса? Какие проблемы, волнующие общество поднимаются в ее запросах?

Как следует из анализа содержания запросов, подготовленных Ириной Бережной, 99% из них связаны с коммерческими интересами различных бизнес-структур. Так, в июне прошлого года депутат направляет запрос министру внутренних дел и генеральному прокурору Украины с требованием привлечь к ответственности должностных лиц компании «Арт-Мастер» за якобы присвоение денег в ходе предоставления услуг по организации и обеспечению доступа к автоматизированным электронным системам. Благое, на первый взгляд, дело — депутат обнаружила, что фирма присвоила государственные деньги и требует наказать виновных. Истинная суть вопроса, совсем в другом — депутат лоббирует интересы фирм, которые проиграли объявленный Минюстом тендер по предоставлению этих самых услуг. Таким образом, своим запросом Бережная попросту организовывает давление правоохранительных органов на «Арт-Мастер» с целью устранить конкурента «заказчиков» запроса.

Гораздо более яркой иллюстрацией коммерческой активности Бережной служит защита ею интересов небезизвестного в Украине рейдерскими посягательствами на чужие активы VAB Банка, в состав Наблюдательного совета которого входил некто Борис Фуксман. О связи последнего с Ириной Бережной скажем далее. В июне 2010 года Бережная направляет депутатский запрос «относительно принятия мер по реагированию на факты рейдерского захвата ЗАО «Харьковское предприятие по производству иммунобиологических и врачебных препаратов «Биолик» (город Харьков), Общество с ограниченной ответственностью «Синбиас Фарма» и «ОнкоДженерикс» (город Донецк). В этот раз запрос был направлен не только Генеральному Прокурору, но и Президенту Украины Виктору Януковичу.

Между тем, как следует из мониторинга Интернет, ситуация на всех вышеописанных предприятиях далеко не так однозначна, как утверждает в своем запросе Ирина Бережная. Более того, есть основания полагать, что в данном корпоративном конфликте как раз она и встала на защиту интересов рейдеров. Так, трудовой коллектив ООО «Синбиас Фарма» в своем обращении к Азарову пишет: «ОАО VAB Банк выдал кредит на наше предприятие. Кредит давно погашен, но хозяева банка через свои подконтрольные оффшорные фирмы стараются захватить контроль над предприятием.

В итоге, «СИНБИАС  ФАРМА» оказалось втянуто в судебные процессы, а надуманный «скандал» в СМИ активно раздувается нанятыми пиарщиками VAB Банка. Ранее банк и его руководители, собственники никогда не проявляли заинтересованности в работе предприятия, ни непосредственно, ни через доверенных людей. Но сейчас рассказывается о «многомиллионных инвестициях, которые украли», и о «попытке рейдерского захвата «СИНБИАС  ФАРМА». Захват кем? Собственными акционерами, менеджментом и трудовым коллективом?»

Аналогичным образом владельцы VAB Банка пытались захватить донецкое ОАО «Точмаш». Приобретя через подконтрольную фирму «Боссем» пакет акций «Точмаша», через доверенных лиц заморозили текущие поставки продукции предприятия, в результате чего образовались колоссальные долги  по заработной плате. Кроме того, под залог активов «Точмаша» банком были взяты многомиллионные кредиты за рубежом, отдавать которые банк не торопится. Как утверждают Интернет-СМИ, целью здесь было совсем не развитие предприятия, а принадлежащие ОАО свыше 65 гектаров земли в городе Донецке, а также сотни тысяч тонн цветного металла, которые хранятся на предприятии.

Интересно, сколько получила Ирина Бережная за то, что грудью встала на защиту интересов рейдера? Явно не жалкие 10-20 тысяч долларов. Ведь запрос, проголосованный более, чем 150 депутатами, был направлен Президенту Украины.

Кстати, обязать Бережную писать эти запросы мог сожитель депутессы — Борис Фуксман, который является миноритарным акционером банка  и который, как следует из публикаций, по-видимому, оплатил ее вхождение в список Народных депутатов от Партии Регионов.

Еще одним недавним примером использования Ириной Бережной статуса народного депутата в корыстных целях, является ее содействие в рэкете Киевского ЦУМа. Инструмент тот же: депутатские запросы Генеральному прокурору, КРУ, МВД,СБУ и т.д., и снова — Президенту Украины Виктору Януковичу. В своих запросах Бережная утверждает, что ЦУМ семнадцать лет назад был приватизирован незаконно и его де-надо реприватизировать. В данном случае депутесса уже открыто работает на того, кто обеспечил ей прохождение в парламент. Заказчик запросов иностранное предприятие — «Украинская Медийная Группа», хозяин которой тот же Борис Фуксман , с которым сожительствует и на содержании у которого находится Ирина Бережная. Похоже, что гражданин Германии Фуксман и приближенная к нему группировка целенаправленно шантажирует ОАО «Киевский ЦУМ», а содержанка Фуксмана депутесса Ирина Бережная с помощью депутатских запросов натравливает на ЦУМ проверки Генпрокуратуры, СБУ и прочих контролирующих инстанций. Более того, она «давит» на суды, стращает судей. В общем барышня распоясалась.

Сколько веревочке не виться...

Перечень коммерческих тем, которые затронула Ирина Бережная в своих запросах можно продолжать. Это корпоративный конфликт вокруг известного в Киеве автодилера «АМК-лтд», и лоббирование отмены дублирования фильмов на украинском языке (снова интересы киношника Фуксмана?).

Непонятно одно — неужели руководство Партии регионов сквозь пальцы смотрит на «левые заработки» депутата Бережной? И позволяет ей будоражить десятки предприятий, натравливать на них правоохранительные и контролирующие органы?

Зная дисциплину и железный порядок в Партии Регионов, а также понимая, что сейчас Виктору Януковичу необходимо показывать позитивные результаты на пути становления законности и демократии в Украине, можно предположить, что Бережной недолго осталось промышлять злоупотреблением статусом народного депутата с целью личной наживы и лоббирования бизнес-интересов своего сожителя. Есть ведь, в конце концов, в Партии регионов органы, которые отслеживают деятельность своих депутатов. И наверняка Ирина Бережная уже попала в черный список их поля зрения.

Партнер по постели

Репутация господина Фуксмана свидетельствует о том, что партнерство с ним весьма опасно как для бизнеса, так и для собственной репутации. Более того — есть все основания считать, что Фуксман пришел в Украину не вкладывать деньги, а разводить партнеров с целью легкой наживы.

Репутация человека, возможно, складывается с самого начала жизненного пути. О каком же цвете этой репутации можно говорить, если человек начинает карьеру с контрабанды ворованного антиквариата? Эмигрировав из СССР в 1972 году Борис Фуксман, как утверждают источники в сети Интернет наладил каналы контрабанды краденого антиквариата и предметов искусства из Союза на Запад, в Германию, чье гражданство он получил. Именно поэтому с 1977 года Фуксману, в связи с незаконной валютной и спекулятивной деятельностью, советскими властями был запрещен въезд в СССР.

Дальнейшая карьера господина Фуксмана только подтверждает, что доверять ему нельзя. Об этом свидетельствует история создания и развития телеканала «Студия 1+1». В 1995 г. вместе с бизнесменом Рабиновичем Фуксман создает телеканал «1+1». Рабинович помогает новому каналу деньгами и в получении лицензии. Однако уже через три года учредители ссорятся — происходит скандальный публичный разрыв Рабиновича со «Студией 1+1». Как утверждал Рабинович, причиной стали финансовые злоупотребления Бориса Фуксмана и Александра Роднянского. Согласно книге немецкого журналиста Юргена Отта «Олигарх», доля Рабиновича в акционерном капитале компании, составлявшая от 25 до 50%, была продана им Фуксману за $2,5 млн. Впоследствии Фуксман перепродал эту долю американскому телемагнату Рональду Лаудеру за сумму, в несколько раз превышающую, которую заплатил Рабиновичу (в 2000-хных подобную аферу Фуксман провернул и с другим украинским олигархом — Игорем Коломойским). Финансовые злоупотребления, «кидок» партнера — о каком доверии к инвестору, каким выставляет себя Борис Фуксман в Украине, может идти речь?

О криминальной деятельности Бориса Фуксмана в 2000 г. писала «Нью-Йорк таймс», где впервые открыто говорится о причастности Фуксмана к криминальной деятельности и его связях с организованной преступностью. Газета сообщила широкому кругу, что американское Министерство юстиции начало расследование деятельности Фуксмана и руководимого им телеканала в Украине. Сообщалось также и о закрытии въезда Фуксману в США. В 2001 году гражданину ФРГ Борису Фуксману запретили въезд в Украину  распоряжением СБУ. Служба безопасности объяснила тогда свое решение тем, что фирма «Нордекс», вице-президентом которой ранее был Фуксман, причастна к незаконной торговле оружием и махинациям с валютой.

Торговля оружием и организованная преступность — это Вам уже не «кинуть» партнера. Западное бизнес-сообщество не работает с людьми, связанными с криминалом. Вот поэтому Фуксман сегодня и промышляет в Украине. В зависимости от ситуации шестерит перед одной или противоположной политической силой.

Как известно, на протяжении долгого времени он поддерживал экс-премьер-министра Юлию Тимошенко, проигравшую в феврале этого года президентские выборы. Кстати, ночь выборов Фуксман провел именно в штабе Юлии Тимошенко в отеле Hyatt Regency Kiev.

Сегодня Фуксман пытается лоббировать свои интересы через свою партнершу по постели — депутата от Партии регионов Ирину Бережную. Однако, пока у него это получается слабо. Не в последнюю очередь благодаря  весьма сомнительному имиджу самой Бережной — Чичоллины украинского парламента.

 

«Завтра»

 

Читайте также:

Чиччолина украинского парламента

16.09.2010 12:09
Кількість переглядів: 617
Мета новости...
новости, загрузка.
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
Інші публікації у категорії Дайджест про корупціонерів
КОМЕНТАРI
Катані: Досьє - Ступак Іван Іванович
Сміттярі на лімузинах
Генадий Компромат

Що спільного у Дніпропетровська і Неаполя? Здавалося б, що крім мережі генделиків швидкого харчування з умовно-італійською назвою, з цією географічною місциною нас не поєднує нічого, навіть жодне з 13 “міст-побратимів” Дніпра не має італійської “прописки”.
Втім, це лише на перший погляд. Насправді зв’язок між цими двома містами кожен дніпропетровець може на власні очі спостерігати просто щодня.
Що спадає на думку пересічному мешканцю, коли він чує слово “Італія”? Перше, природно, це – знаменита італійська піца. А слідом – не менш знаменита італійська мафія. Перед очима одразу спливають постаті Віто Корлеоне або Аль Капоне. Напруживши пам’ять, дніпропетровець згадає, що наприкінці 2008 італійський Неаполь на весь світ прогримів своєю “сміттєвою кризою”, до якої була причетна та ж таки мафія, яка контролює збирання та зберігання відходів, перешкоджаючи будівництву заводів з переробки сміття.
Ми поки що у смітті не потонули (дякувати богу!), проте наявністю мафіозних угрупувань, які контролюють, зокрема, і “сміттєву” галузь, Дніпропетровськ не обділений. Щоправда, виглядають дніпропетровські мафіозі зовсім не так привабливо і романтично, як кіношні герої: ну не Марлони вони у нас, і не Пачини. Проте, за жорстокістю та цинічністю методів “наші” “їхнім” не поступаються. Сидячи у просторих владних кабінетах, дніпропетровські дони в іграшки не граються: одними з найприбутковіших їх “бізнесів” є видобування піску, гранітів та утилізація будівельного сміття.
Наше сміття – їхні гроші
Дніпропетровські звалища – абсолютно структурований і надзвичайно прибутковий нелегальний бізнес. В цьому переконані всі. Достатньо кинути оком на упорядкованість та організацію сміттярок: це і шлагбауми, і солдати, які збирають гроші з кожної машини, яка заїздить на територію сміттєзвалища, і відповідна робота з залучення нових “клієнтів”, і напрацьована система знижок та гарантій.
Попри те, що тема незаконних звалищ сотні разів порушувалась на апаратних нарадах різних рівнів, роздавались відповідні доручення ліквідувати нелегальні об’єкти, вони досі функціонують і навіть адмініструються. Всі зусилля екологічної інспекції, природоохоронної прокуратури та інших компетентних органів є безрезультатними. Екологи та природоохорнці пишуть скарги в прокуратуру та в міліцію, останні навіть влаштовують показові затримання – облави.
Втім, крім декількох дрібних порушників, зазвичай в тенета правоохоронців не потрапляє ніхто. Основний потік машин вирушає до балок-звалищ з настанням темряви. Тоді й втомлені від проведеної вдень роботи з відшукування та знешкодження злодіїв міліціянти сплять, та й ризик потрапити на очі місцевому люду – менший.
Звичайно, що за бажання правоохоронні органи без надзвичайних зусиль могли би вирахувати та затримати організаторів нелегального сміттєбізнесу. Але дивним чином міліція зосереджена лише на поверхневому розслідуванні. Чому так? Куди вивозяться будівельні відходи і кому належать найбільші у Дніпропетровську звалища? Розплутати клубочок взялися активісти молодіжного руху - «Дніпропетровщина без Ментокрила(Ступака І.І.)».
“Драстуйте, я ваша криша!”
Почалося все у 2006 році, пригадують Дніпропетровські підприємці та колишні порядні міліціанти, з якими вдалося поспілкуватися нашим активістам. За відсутності у місті легалізованого звалища будівельних відходів, вони були змушені шукати можливість вивозити будівельний брухт, якого у вщент заставленому кранами Дніпропетровську ставало дедалі більше. Так виникли звалища в Аптекарській балці, на вул. Казакова – за домовленістю з розташованим там гаражним кооперативом, підрядники вивантажували в балці грунт, тим самим виконуючи певні протизсувні роботи під будівництво гаражів.
Аж раптом на території балки з’явився невідомий досі вдягнений у “зонівську” куфайку чолов’яга, який заявив, що тепер кожна машина, яка заїздить на територію, мусить сплачувати йому певну суму: ЗІЛ – 50 гривень, КАМАЗ – 100 гривень. Цим нахабою виявився такий собі Олександр Семеняка (він же Вакуленко, Вакула, Свал, Вухо, Царь....), який, за даними кримінальної хроніки, у різних статусах проходив за цілою низкою кримінальних справ і має три терміни “відсидки”. До того ж Олександр - це людина Михайла Кашляка, який у Дніпропетровську представляє інтереси Сухаря.
Підприємцям не залишалось нічого іншого, як платити, адже з’ясувалося, що “директор” у балки з’явився непростий: в друзях у нього водились впливові міліціянти – керівництво Жовтневого райвідділу. Переконатися у цьому вони змогли вже незабаром: всі влаштовуванні комунальними службами та іншими органами аж до обласного УБЕЗу, УБОЗу та СБУ облави на нелегальних сміттярів закінчувались тим, що хлопці з Жовтневого райвідділу, які приїздили на виклик, заарештовували машину з ґрунтом і нібито забирали її до райвідділу. Втім, за найближчим рогом “порушника” відпускали. На той час першим замом начальника Жовтневого райвідділу Олександр Черняк (який згодом фігурував у справі по затриманню Донецьким УБОЗом чотирьох співробітників міліції). Саме він забезпечував “правову” підтримку Семеняці в його “бізнесі”.
З появою “директора” на звалищі почала діяти чітка схема збору данини: для кожного підприємства, яке вивозило сміття, були навіть розроблені спеціальні талончики, за якими вони мали право вивозити в балку будівельне сміття.
Основними клієнтами Семеняки були великі контори, зокрема фірми: ТОВ «УМБ-7» відомого в Дніпропетровську бізнесмена Більцана Костянтина - наближеного до самого Ступака І.І., та “СіМ” (або “БіМ” – будівництво і механізація) – один з підрядників фірми “Рубікон-Трейдинг”, яка здійснювала демонтаж “Дитячого світу”, “Башт”, “Слов'янки”. Увесь грунт та будівельне сміття з цих об’єктів утилізовувалось на нелегальних звалищах Дніпропетровська за безпосереднього кришування Семеняки.
Падйом ні па-дєцкі
Бізнес виявився прибутковим: якщо спочатку Саша Семеняка власноруч збирав гроші за в'їзд на сміттярку, то незабаром на території виникла спеціальна сторожова будочка, а збір грошей був покладений на найманців – осіб без постійного місця проживання. Вони ж, побічно, визбирували в привезеному смітті для шефа металобрухт, папір – все, що можна було здати і отримати додатковий прибуток.
Вже за кілька місяців Олександр Вакуленко перевзув кирзачі на нормальне взуття, а куфайку змінив на цивільний одяг. Прикупив він і засіб пересування: спочатку це був не новий Опель-Вектра, але дуже швидко він змінив її на Ауді А4, а потім – на новеньку темного кольору Хонду CRV(АЕ 0900 СК). Сміттєбізнес дозволив заповзятливому колишньому зеку поліпшити і житлові умови: з орендованої “двушки” він з родиною перебрався в шикарну чотирикімнатну квартиру в новобудові на Коробова.
Тож “бізнес” розширювався: слідом за звалищем на вул. Казакова виникли звалища на вулиці Мільмана, в Аеропорту (в старих Кайдаках), на Водійській, на Телевізійній – щонайменше шість великих звалищ, не рахуючи більш дрібних об’єктів.
Розробка нових місць для сміттєвої корпорації відбувалася дуже просто: містом нишпорили помічники Семеняки, які відслідковували, куди ж у Дніпропетровську вивозять сміття, щоб потім виставити на місці стихійного звалища свого “адміністратора”. Працювали по секторах: один відповідав за Жовтневий і Бабушкінський райони, інший – за Красногвардійський, Лівий берег тощо.
Криша в золотих погонах
З тими підприємцями, які не погоджувалися платити данину, працювали правоохоронці. В Жовтневому районі виховною роботою керував відомий вже нам Черняк, в інших районах також були “свої” міліціонери, які забезпечували здирникам прикриття. В тісній співпраці з Семенякою помічені були також окремі працівники відділу екологічної міліції міського управління МВС, зокрема Анатолій Лук’янчук та Володимир Дмитренко. Для громадськості вони створювали видимість активної роботи по боротьбі з незаконним вивезенням сміття, але фактично – покривали бригаду Семеняки за грошову винагороду. Пан Лук’янчук неодноразово розводив руками на зустрічах з журналістами, мовляв, зупинити незаконні дії з засмічування балок – неможливо, всі дії екологічної міліції виявляються неефективними. Можна лише уявити, як потішалися учасники злочинного угрупування, коли бачили в телевізорі свого спільника, який чесними очима дивився в телекамери і скаржився на невловимих злочинців.
Якщо вірити легкому на язик «Вакулі», який любить похизуватися своїми високими покровителями та їхньою всемогутністю, то існує чітка система «грошозаготівлі». Виглядала вона приблизно так: найманці на звалищах збирали данину з водіїв машин, щовечора передаючи їх Семеняці, наступною сходинкою, з його слів, був Андрій Щербак (працівник відділу “К” Служби безпеки України який придбав LEXUS RX 300 АЕ 0064 СМ), за яким слідував його колишній начальник Олександр Македонський. Своїм найвищим патроном Олександр Семеняка називає нікого іншого, як Ментокрила (Івана Івановича Ступака) — нинішнього заступника голови облдержадміністрації з координації правоохоронних органів, голову Дніпропетровської міської організації Партії регіонів, а за сумісництвом і громадської організації “Закон і честь”. Ступак, чий вплив на Дніпропетровщині значно посилився після перемоги Віктора Януковича і призначенням на пост голови облдержадміністрації Олександра Вілкула, і до того не пас задніх, попрацювавши першим заступником начальника облуправління СБУ, начальником обласної міліції та заступником по облраді у її голови Вілкула-Старшого. Нічого дивного, що при молодому губернаторі, який не має великого адміністративного досвіду, Іван Іванович відчув себе “не першою, але й не другою людиною” в області, і з усією енергією заходився розробляти нові й старі “хлібні теми”. Іван Іванович нам ще відомий з теми про дніпропетровських маніяків де впав обличчям в лайно.
Взагалі, ніхто з учасників цього злочинного ланцюжка не приховує причетність до сміттєсправи свого найвищого покровителя, навіть навпаки — відвертий демонстраж влади і безкарності є поки що непереможною зброєю. Адже загальновідомо, що Анатолій Лук’янчук, Андрій Щербак та Олександр Македонський є наближеними до Ступака людьми, та й сам Семеняка відверто хвалькує своїм “доном”. Задля більшого ефекту під час “залучення” нових “клієнтів”, він посилається на високопоставлених правоохоронців на рівні області: заявляє про наявність особистих стосунків із високопоставленими членами ступаківського угруповання — Віктором Троценком (один з керівників ГО” Закон і честь”, заступник начальника штабу УМВС України в Дніпропетровській області в 2007-2008 роках), Віктором Бабенком (начальник ГУ МВС України в Дніпропетровській області, керівник ГО ”Закон і честь”, він же – кум Івана Ступака), Валерієм Мазаном (перший заступник начальника ГУ кримінальної міліції в області) та представляється довіреною особою самого Івана Ступака – доречі відомого нам як психічно хвора людина. СТУПАК І.І. неофіційно знаходиться на обліку у декількох відомих невропатологів та психіатрів Дніпропетровщини.
У разі, якщо підприємці не бажають коритися і платити за виставленими бандою рахунками – саме проблемами з правоохоронними органами та порушенням проти них кримінальних справ погрожує непокірним Сашко Вакула.
Сашко порожняк не жене
Про те, що ці погрози не є порожніми вигуками, свідчить той факт, що абсолютна більшість тих, до кого Семеняка звернувся по добровільну сплату “податку” за виставленими ним тарифами, змушені погоджуватися на ці умови і щомісяця передавати до кишені “капітана” енну суму грошей. З тими ж, хто відмовляється підкоритися здирникові, справді починають “працювати” правоохоронні органи.
За даними нашої редакції, одним з таких строптивих підприємств, яке поставило під сумнів реалістичність висловлених вічно п’яним “довіреним обличчям” керівника міської ПР погроз, став Любимівський гранітний кар’єр. Втім, після тижня “роз’яснювальної роботи”, яку на підприємстві провело Управління по боротьбі з організованою злочинністю, керівництво різко змінило думку.
Як говорять керівники великих підприємств та олігархи Дніпропетровщини - Ступак І.І. дав дуже багато повноважень і керівнику Дніпропетровського обласного УБЕЗу відомому хабарнику та шуту – Іванову Юрію Володимировичу.
Хто задіяв у цій справі, яка є повністю в компетенції УБЕЗу, працівників УБОЗу та здійснив «маски - шоу» з десантуванням бійців підрозділу, атракціоном “фізіями на капот”, блокуванням роботи кар’єру та іншими невід’ємними атрибутами – невідомо, втім докази виявилися більш, ніж переконливими – гроші потекли до кишені Семеняки, а на підприємстві з’явилися “охоронні символи” – календарики із зображеннями лідера ГО “Закон і честь”. Ці безневинні сувеніри слугують певним знаком для правоохоронних органів, так би мовити – чеком про сплату.
Іншим прикладом є сумний досвід Дніпропетровського політика та успішного бізнесмена – Загіда Краснова, який відмовився платити Ступаку І.І. данину.
Зараз як всім відомо бізнес порядного бізнесмена та політика Загіда Краснова перебуває в складному становищі.
Всі пророчі слова пана Семеняки справдились. Це звучить дико, однак колишній зек, людина з відверто кримінальним минулим і не менш кримінальним сьогоденням таки має певний містичний зв’язок із правоохоронними органами Дніпропетровщини.
Звалище – то не тільки цінний "бабуляс", а й 3-4% рейтингу партії
Взагалі, громадська діяльність є не гіршою ширмою для свавілля, аніж міліцейська ксива. На додачу до всього, вона дозволяє донам виглядати для суспільства отцями-благодійниками і відводить від них зайві підозри.
Як розповів нам один з “ветеранів” сміттєвого промислу, кожне нелегальне звалище має свій “термін життя”. Зазвичай, він становить від одного до двох років (залежно від активності “адміністраторів”) – далі сміття банально нема куди складувати. Тож “тримачі” залишають звалище і переходять на інший, заздалегідь підібраний об’єкт. В нашому випадку організатори цього бізнесу змогли витиснути зі сміттярки максимум прибутку: закінчення функціонування звалища припиняє приносити гроші, натомість починає давати піар-дивіденти. Прикладом є Севастопольський парк, вулиця Мільмана та деякі інші об’єкти, де на місці звалищ ГО “Закон і честь” за ті ж самі “податки” з підприємців облаштувало парки, алеї та дитячі майданчики, якими Іван Ступак з однопартійцями хизуються на телебаченні та у ЗМІ.
Наразі, як стало відомо нашим активістам, різні підприємства сплачують капо від 100 тисяч гривень до кількох мільйонів. Куди йдуть зібрані Вакулою для боса гроші? Можливо, саме у такий спосіб наповнюється партійна каса провладної Партії регіонів? А можливо, ці гроші йдуть на фінансування виборчої кампанії самого Івана Ступака, який, попри домовленість діючого мера Івана Куліченка з керівництвом ПР, все ж розглядається як один з реальних претендентів на посаду міського голови Дніпропетровська від силового крила регіоналів?
Така ситуація виявляє досить непривабливе обличчя біло-блакитної влади та, зокрема, команди губернатора Дніпропетровщини Олександра Вілкула, за спиною якого його заступник Іван Ступак у досить сумнівний спосіб “координує діяльність правоохоронних органів” та забезпечує “чисто донецький” імідж місцевих регіоналів. Наразі серед підприємців області вже пішов поголос про те, що анонсована владою “команда проффесіоналів” не лише закрутила фіскальні гайки, збільшивши у кілька разів податкове навантаження, але також впроваджує тіньове, “кримінальне оподаткування” бізнесу. Під прикриттям “сильної влади”, яка вибудувала жорстку вертикаль, сконцентрувавши в одних руках виконавчу, представницьку владу та силові структури, активізувалися різного роду співучасники - кримінальні ділки, які облаштовують свої оборудки та наповнюють власні кишені, бравуючи календариками(ГО “Закон і честь”, яку очолює особисто ментокрил) зі світлими ликами своїх донів.
З часів бравого комісара Каттані мафія змінилася і в самому Неаполі, й у нашій країні. Нині нас грабують не гобліни з ножами та стволами в руках, а цілком пристойні на вигляд особи з бездоганними біографіями та анкетами, з дипломами престижних заморських університетів та коледжів у кишенях костюмів від Версаччі, Армані або якогось іншого короля високої моди. І сидять ці гламурні грабіжники не у брудних бандитських "малинах", а у авторитетних державних структурах, у затишних кабінетах з вельми солідними вивісками на дверях. І носять пишні титули державних мужів, а не наколки "злодіїв у законі". Награбовані у народу скарби ці "кабінетні пірати" уже не закопують під дубами у темному лісі , а виставляють на показ, хизуючись награбованим та власним нахабством. Вони не бояться ні Закону, ні Влади, бо самі є Владою і у них під контролем Закон. У деяких – на додачу ще й Честь, зареєстрована Мін’юстом.
Тільки от з Країною у них не склалося. Чи може з мізками. Якщо італійські боси і їх підлеглі капо переживають за те, щоб бізнес ішов вдало, щоб країна багатшала ї їх статки весь час зростали за рахунок збільшення ринку, нашим доморощеним Джовані – аби урвати тут і зараз. А далі – хоч сміття не викидайся.

Словничок
Бос, дон або хрещений батько (англ. boss)— голова родини. Отримує відомості про будь-яку «справу», вчинену кожним членом родини. Бос обирається голосуванням капо.
Консіл’єрі (англ. consigliere)— радник родини, людина, якій бос може довіряти й до порад якого прислухається. Він служить посередником при вирішенні спірних питань, виступає посередником між босом і підкупленими політичними, профспілковими або судовими діячами або виконує роль представника родини на зустрічах з іншими родинами.
Капореджиме (англ. caporegime), капо, або капітан — голова «команди», або «бойової групи» (що складається із «солдатів»), який відповідає за один або кілька видів кримінальної діяльності в певному районі міста й щомісяця віддає босові частину доходів, одержуваних із цієї діяльності («засилає частку»). У родині звичайно 6—9 таких команд, і в кожній з них — до 10 солдатів. Капо підпорядковується самому босові.
Солдат (англ. soldier)— самий молодший член родини, якого «увели» у родину, по-перше, оскільки він довів для неї свою корисність, а по-друге, за рекомендацією одного або декількох капо. Після обрання солдат зазвичай попадає в ту команду, капо якої його рекомендував.
Співучасник (англ. associate)— ще не член родини, але вже людина, наділена певним статусом. Він звичайно виконує функції посередника при угодах із продажу наркотиків, виступає в ролі підкупленого представника профспілки або бізнесмена й ін. Коли з'являється «вакансія», один або кілька капо можуть рекомендувати корисного співучасника в солдати.


Ваше iм'я: Ваш e-mail:
Тема:
Коментар:
Введiть код:
НАЙПОПУЛЯРНIШЕ
Знов про тендерну палату [переглядів 3871]
Тендерная мафия [переглядів 2822]
ЛІДЕРИ ОБГОВОРЕННЯ
В США озаботились украинской коррупцией [переглядів 1256, коментарів 5]
Знов про тендерну палату [переглядів 3871, коментарів 4]
Тендерная мафия может вернуться [переглядів 1497, коментарів 3]
Тендери у МЗС: до НАТО із заплющеними очима? [переглядів 1427, коментарів 3]