19.01.2012 18:14 Наша кнопка  |  Всi новини
GRIVNA ГРИВНА Госзакупки в Украине
ГРИВНА. Державні закупівлі в Україні
На головну Новини держзакупівельАналітикаТендерна мафіяТендерний захват УкраїниПротестДосьє на мафію
?РОЗДІЛ: Дайджест про корупціонерів
Анатолий Могилев: от скандала с «Кадиллаком» к скандалу с «бензином Бахтеевой»
Не получается у новой власти выглядеть честно. Ну никак не получается. С одной стороны душат мелкого предпринимателя за несчастные 200 гривен, с другой – Янукович засекречивает данные о расходах на празднование своего дня рождения, хотя и так все зрнают, что обошлось оно в миллион. Не менее тупо выглядит министр внутренних дел Могилев. То коррупционная история с «подаренным» «Кадиллаком», а теперь – скандал с «бензином Бахтеевой».

Цитируем «Украинскую правду»:

«Київське МВС накупило бензину у фірми з донецьким корінням

Головне Управління МВС України в Києві закупило бензину на 7,5 мільйонів.

Про це повідомляє портал державних закупівель.

Продукти нафтоперероблення будуть закуплені у сервісної компанії ”Формула”.

Зокрема закуплено бензин А-95 — 455000 л, А-92 — 245000 л, А-76 — 182000 л; ДП — 161000 л.

Компанія реалізує бензин за смарт-картами та талонами.

Заснована вона лише в липні 2010 року Миколою Гавриленком, екс-власником донецької компанії “УТН-Восток”, яка складалась з фірм ТОВ “ВІК ОЙЛ” і ТОВ ”Восток”.

Свого часу сайт ОРД називав бенефеціаріями “ВІК ОЙЛ” родину депутата Тетяни Бахтєєвої.»

Таки да, писали.

«Формула» «Востока» или Кто стоит за скандальной сетью донецких АЗС?

В одном из декабрьских номеров газеты «Дело» опубликован рейтинг крупнейших сетей АЗС Украины. Последнюю позицию там занимает сеть «УТН-Восток» (собственник «ВИКОЙЛ), сменившая после недавнего скандала с «Укртатнафтой» брэнд на «Формулу». Если бы не скандал, никто бы и не обратил внимание на эту странную компанию: имеет 118 АЗС, принадлежит непонятно кому, считается донецкой, но офисы держит в Киеве. Да и АЗС ее равномерно разбросаны по трем регионам – Донецку, Днепропетровску и столице. А в поведении на рынке и продвижении бизнеса просматриваются лихие 90-е. Так все рисовалось, когда мы только начинали копаться в истории данной группы. Но реальность оказалось еще покруче.

Датой основания «УТН-Восток» указан 2004 год. На самом деле концы фирмы уходят в далекий 1992 год, когда житель города Донецка Игорь Юрьевич Филиппенко, по своему домашнему адресу (Донецк, б-р Конституции 1, кв. 220) зарегистрировал VIK LTD. В это время теперешние лица донецкой элиты, вроде Рината Ахметова, еще, мягко говоря, погоды не делали. Хозяевами региона была старая плеяда авторитетов, теперь уже покойных, при упоминании которых мурашки бегают по коже. Ни один коммерс не «щипал капусту» в обход этих суровых людей.

Житель города Донецка Игорь Юрьевич Филиппенко, 08.09.1963 г.р., не исключение. Говорят, что начинал он под Янушем Кранцем. Но через месяц после регистрации фирмы того расстреляли. И пришла другая «крыша», ХОЗЯИН (о нем – в следующей части повествования). VIK LTD держал киоски. Как, в общем, то и все в то время. Кроме киосков, он держал СТО, где «бригадным» подправляли машины, пострадавшие в переделках или нуждавшиеся в перебивке номеров. Этим занималась дочерняя фирма ООО «ВИК-Т».

В 1995 году в бизнес Игоря Филиппенко вошла нефть. Человека, который возглавил новое направление, привела «крыша». Его зовут Гавриленко Николай Николаевич. Он становится директором дочки «ВИК-Т» под названием ООО «VIK ОЙЛ», и соучредителем этой структуры. Вместе с ним в соучредители вступает другой кадр по фамилии Гаврильченко Анатолий Константинович – знакомый Филиппенко.

Истинный ХОЗЯИН бизнеса пока в учредителях не светится, поскольку бизнес еще мелкий, и того не стоит. А Филиппенко вполне справлялся с поставленной перед ним задачей: раскладывать деньги ХОЗЯИНА по разным выгодным предприятиям. Например, при его участии были произведены инвестиции в небезызвестную фирму «Медиком» (зарегистрирована в Донецке, ОКПО 5381082, родительская структура всех украинских «Медикомов»), в донецкую офтальмологическую клинику «Лазер Плюс», компанию «Универсальные ферментные технологии», большое количество других коммерческих структур – от строительных компаний до салонов сантехники.

Правда, уже несколько лет Игорь Филиппенко проживает в Канаде, в Онтарио, как и несколько других людей, которым он поручал пристраивать деньги ХОЗЯИНА. Прощупывать дорогу туда они стали давно, но окончательно переехали после оранжевой революции. А с тех пор, как ХОЗЯИН ушел из жизни к великому огорчению своего близкого друга и можно сказать ученика Рината Ахметова, Игорь Юрьевич проживает в Канаде постоянно.

Бизнес же, куда гражданин Филиппенко и его соратники – сосед, одноклассник и друг детства Сергей Николаевич Петров, верный бухгалтер Татьяна Степановна Сытник, а так же Андрей Малицкий (который помог Филиппенко уехать в Канаду) – вложили деньги, несколько лет назад был консолидирован. Активы собрали под виртуальной маркой холдинга «Межрегиональный инвестиционный союз». На самом деле такого холдинга нет. Было одноименное дочернее предприятие, учрежденное «ВИК ОЙЛом», стало ООО, с тем же названием и собственником.

Вообще, собственники этого бизнеса, на протяжении всех 17 лет, одни и те же. Регулярно менялись лишь обличия – от подставных лиц до оффшорных фирм, появившихся до, после и во время оранжевой революции, с целью спрятать имущество от возможной конфискации.

Так, например, когда в 2002 году была зарегистрирована фирма «УТН-Восток», она состояла из двух частей – фирм ООО «ВИК ОЙЛ» и ООО «Восток». Собственниками первой числилась тройка друзей – Филиппенко, Гавриленко и Гаврильченко. Собственниками «Востока» — они же, плюс друг детства Гаврильченко Вячеслав Зименков, и уже упомянутый нами приятель Филиппенко Сергей Петров.

Прошло 12 лет, и учредители сменились. У ООО «ВИК ОЙЛ» — Ондава Инвестментс Лимитед (Кипр), у «Востока» — она же, плюс Марксвил Инвестментс Лимитед (тоже Кипр). Сменялись несколько раз и директора. Гаврильченко – ушел, его место в «УНТ-Восток» занял Вадим Тимощук, 1976 .г.р., уроженец Днепропетровска, креатура Зименкова. Оба они работали в системе ТНК. Зименков в ООО «ТНК-Донецк», Тимощук в ООО «Торговый дом ТНК-Украина».

Кстати, в то время, когда «УТН-Восток» устами того же Тимощука неоднократно опровергало информацию о переговорах с ТНК относительно продажи своей сети АЗС, его патрон Зименков эти переговоры активно проводил.

Но мы забежали вперед. 21 ноября 2002 года губернатор Донецкой области Виктор Янукович назначается на должность премьер-министра Украины. Донецкий бизнес получает указание двигаться на Киев.

В 2003 году в Донецкой облгосадминистрации регистрируется ЗАО «ВИК ОЙЛ» с юридическим адресом Киев, Столичное шоссе, 98 (директор Гавриленко) и учредителями – ООО «ВИК ОЙЛ», ООО «ВИК СИСТЕМ», ООО «Укрнефтеторгсервис» и оффшорная компания «Турителла корпорейшн». Чтобы все понимали: по данным аудиторской фирмы «Контроль–Аудит» (Донецк, ул. Артема, 45) на 31.12.2005 у «Турителлы» было 86% акций, у «Укрнефтеторгсервиса» — 4%, у «ВИК ОЙЛа» 9%, у «ВИК СИСТЕМ» — 1%.

О чем это говорит? О том, что в ЗАО наконец-то проявился непосредственно ХОЗЯИН, прикрыв свое имя оффшорной «Турителлой». Сменились собственники и в ООО «ВИК ОЙЛ». Вместо Филиппенко почти 80% доли получает некий Тимур Иршадович Валитов, 02.09.1972 г.р., депутат Донецкого облсовета, чисто автомобилист. На нем зарегистрирован автомобильный клуб «Патриот» (более подробные сведения об этом клубе можно получить у Виктора Викторовича Януковича-младшего, депутата ВР и сына кандидата в президенты, уж он-то знает точно).

Правда, трудовая книжка Валитова лежит не в клубе, а в ДП «Межрегиональный инвестиционный союз». Хотя из него такой же инвестиционщик, как из его старшего брата Эмира Иршадовича – брат милосердия. Зато жена у Тимура Валитова – настоящий врач, да еще потомственный. Ирина Алимжановна Валитова, 1975 г.р., закончила Донецкий государственный мединститут, работала в государственном фармакологическом центре. Ее девичья фамилия – Бахтеева. Она дочь народного депутата Украины от Партии регионов Татьяны Дмитриевны Бахтеевой, лечащего врача Бориса Колесникова и Рината Ахметова.

Однако, Татьяна Бахтеева и ее родственники – лишь часть бенифициариев группы «ВИКОЙЛ». Вторая половина бизнеса питает наследников умершего ХОЗЯИНА: его вдову (с которой дружна Бахтеева) и его дочь (подругу Валитовой). «Приказчикам» в этой «лавке» – Гавриленко, Гаврильченко, Тимощуку, и.о. гендиректора Мартину Крапу (Филиппенко прислал иностранца зиц-председателя) приходится нелегко. В той среде, куда их занесла жизнь, ошибок не прощают. Они должны либо выгодно продать бизнес, либо сохранить ей под неумолимым напором конкуренции. Ни то, ни другое у ребят пока не получается.

В отличие от своей жены, Татьяны Бахтеевой, ее бывший муж (они, судя по официальной биографии нардепа от Партии регионов, находятся в разводе) Алимжан Идяятович, блестящей карьеры в донецком бизнесе не сделал. Его доподлинно установленное место работы – это ОАО «Допас». Фирма занимается автобусными перевозками и принадлежит знаменитому донецкому рейдеру Владиславу Дрегеру.

Кроме этой фирмы, Дрегер имеет долю в «Транспортном союзе Донбасса», «Авто-экспрессе», «Магистраль», ООО «Автовокзалы Донбасса», ООО «Донецкие вокзалы» и многих других. Как уже писали в СМИ, люди, покупающие билеты в кассах автовокзалов, даже и не подозревают, что примерно четвертая часть от этой суммы попадает именно к Дрегеру.

Имя Дрегера широко разошлось в прессе в декабре прошлого года, когда в центре Донецка, на улице Розы Люксембург, неизвестные злоумышленники самопальным взрывным устройством, размещенным в корпусе гранаты Ф-1, взорвали мусорный контейнер и стоявший рядом «Мерседес». При взрыве пострадал водитель Дрегера, но, к счастью, не пострадал сидевший на заднем сиденье ребенок.

Деятельностью, связанной с захватом рынка автобусных перевозок, Дрегер задолго до того, как рейдерским способом вошел в учредители всех этих компаний. И одним из первых шагов в получении контроля над автобусным бизнесом донецкого региона была монополизация поставок топлива автопредприятиям.

Таким образом еще в 90-е годы, Дрегер нащупал тему, Алимжан Бахтеев ее развил и донес до жены, жена – до ХОЗЯИНА, а тот дополнил свой бизнес (VIK и ООО «ВИК-Т») нефтяным направлением, поручив это Николаю Николаевичу Гавриленко.

Кстати, о ХОЗЯИНЕ. Благодаря ему, Татьяна Бахтеева не только вошла в нефтяной бизнес, но и стала лицом близким к Колесникову и Ахметову, а затем попала в список Партии регионов. Говорят, что Бахтеева и ее семья подружились с семьей ХОЗЯИНА через его якобы родственника и жениха своей дочери – Тимура Валитова. К тому же супруга (теперь уже вдова) ХОЗЯИНА, как и Бахтеева, врач. И женщины могли пересекаться еще раньше, по работе.

Впервые 25-летний Валитов появляется в бизнесе именно как соучредитель фирмы жены ХОЗЯИНА. В 1997 году он вместе с Раисой Саитовной Такташевой учреждает фирму «Валес», которая держит аптеки в Донецке и Донецкой области. В это время выпускница Донецкого государственного медуниверситета Ирина Бахтеева еще не его жена, но они уже знакомы. Фирму потом продали, и Валитов перешел в другие структуры ХОЗЯИНА – легендарного Жигана Хамитовича Такташева, 1959 г.р. бывшего военного, знакомого широкой общественности и прессе под именем Евгения Такташева (или даже Такташова), гендиректора ЗАО “ФК ”Шахтер”.

Путаница с написанием имени и фамилии привела к тому, что о роли Такташева в становлении донецкой, так сказать, элиты очень мало сказано и написано. Только в статье Татьяны Чорновол «Сокровенные тайны «короля Донбасса» в пяти частях: Детство Рината», опубликованной 12.01.2007 на сайте «Обозреватель» находим следующий пассаж.

«Где же Ахметов зарабатывал деньги? Где работал после школы? На этот вопрос никто однозначного ответа дать не мог. А вот один из соседей Рината Леонидовича, мужчина средних лет вспомнил такую деталь: «Я не знаю, где-то, наверное, в ночную смену. Тогда я утром шел в шахту — он мне часто на дороге попадался, домой возвращался. Всегда приветливо здоровался», — рассказал мужчина, ровесник отца Рината. Как позже оказалось, наш собеседник – это двоюродный брат довольно знакового человека в Октябрьском — Жигана Такташова (покойного вице-президента футбольного клуба «Шахтер». Человека, в свое время довольно близкого к Ахату Брагину). Но ничего большего о Ринате из мужчины вытянуть не удалось…».

Все, что тут сказано – абсолютно верно. В 90-е годы Жиган Такташев был вторым человеком в иерархии авторитетных людей Донбасса. Его двоюродный брат жил по соседству с семьей Ахметова. Но и сам Такташев, по утверждению донецких источников, являлся родственником Ахметовых. Он ввел молодого Ахметова и молодого Колесникова в ближайшее окружение Брагина, благодаря чему Ринат Леонидович в конечном итоге стал тем, кем стал.

Но особо тесные дружеские и деловые отношения связывали Жигана Такташева со старшим братом Рината Ахметова Игорем Леонидовичем. В 1999 году они вместе учреждают ЗАО «Укринком» (ОКПО 30278079) для «охоты» на «Белого лебедя». Учредители фирмы мелькали в криминальной хронике образца 2005 года. Это Михаил Ляшко, Игорь Ахметов, Юрий Чертков, Сергей Кий и Жиган Такташев. Против них на свою беду дал показания осужденный за лжесвидетельство на 8 лет (стараниями Бориса Колесникова) главный «оранжевый свидетель» против донецкой мафии, автор одноименной книги Борис Пенчук (бывший директор ТЦ «Белый лебедь»). Что примечательно, в списке акционеров «Белого лебедя» за 2004 год все бандиты, начиная с Игоря Ляшко и кончая Мишаней «Косым» (Ляшко) имеют в среднем по 10-12, 49 процентов акций. И только Жиган Такташев имеет наибольшее количество 12, 5 процентов акций. Маленькая, но значимая «уважуха».

Згiдно iз Статутом Товариства, зареєстрованим Виконкомом Ворошиловської районної ради м.Донецька, рiшення № 272/17 в?д 03.12.1997р. зi змiнами та доповненнями статутний фонд становить 13 900 000,00 грн. (тринадцять мiльйонiв дев’ятсот тисяч гривень 00 копiйок), який подiлено на 5 000 000 (п’ять мiльйонiв) простих iменних акцiй номiнальною вартiстю 2,78 грн. На дану звiтну дату статутний фонд сформований та оплачений цiлком. Кiлькiсть акцiонерiв: 11622 особи: (6 — юридичнi особи, 11616 — фiзичнi особи). Власники, що володiють бiльш 5 % статутного фонду: 1) Ахметов Iгор Леонiдович — 509 463 простих iменних акцiй, або 10,18926 % статутного фонду; 2) Бабак Андрiй Олександрович — 509 463 простих iменних акцiй, або 10,18926 % статутного фонду; 3) Кiй Сергiй Вiкторович — 624 963 простих iменних акцiй, або 12,49926 % статутного фонду; 4) Ляшко Михайло Михайлович — 624 963 простих iменних акцiй, або 12,49926 % статутного фонду; 5) Пенчук Борис Володимирович — 500 000 простих iменних акцiй, або 10,0 % статутного фонду; 6) Такташов Жиган Хамiтович — 625 314 простих iменних акцiй, або 12,50628 % статутного фонду; 7) Чертков Юрiй Дмитрович — 561 989 простих iменних акцiй, або 11,23978 % статутного фонду.

Арест Колесникова и угроза других арестов в окружении, заставляют Ахметова весной 2005 года покинуть Украину в сопровождении самых близких ему людей – Жигана Такташева и Сергея Кия. Через год, Жиган Хамитович умирает от тяжелой болезни (как было сказано в некрологе ФК «Шахтер», где его, правда, назвали в «русской транскрипции» Евгением Николаевичем). Единственное, где еще можно отыскать фото Такташева – это сайт Фан-клуба донецкого «Шахтера» . http://fc-elita.by.ru/managment.html

В промежутке между вынужденной эмиграцией Ахметова со товарищи и трагической кончиной Жигана Такташева, происходят интересные процессы, связанные со сменой собственников донецкой фирмы «ВИКОЙЛ», которая владеет скандально известными АЗС под брендом «Укртатнафта» (теперь – «Формула»), объединенных в фирме «УТН-ВОСТОК».

Напомним, что АЗС оформлены на «УТН-ВОСТОК», а его материнская структура – это ООО «ВИКОЙЛ» и оффшорная фирма ИНФОТЕКС ЭН.ВИ (Ангилья Британская Вест-Индия, Саус Хилл, Хейвуд Хаус, 294).

По тому же адресу (тот же Саус Хилл) зарегистрирована оффшорная фирма под названием «Артекст интро ЭсЭй», которой в феврале 2006 года (за полгода до смерти Такташева) переходит основная доля в ООО «ВИКОЙЛ». Второй по значимости пай у Тимура Валитова. «На понюшку» имеют Зименков, Гавриленко и Гаврильченко (менеджеры).

В 2007 году (в середине и конце года) вся фирма перерегистрируется на один кипрский оффшор «Ондава Инвестмент Лимитед». На «Ондаву» полностью или частично так же оформляются все остальные активы, связанные с «ВИКОЙЛОМ» — ООО «Восток», торгово-финансовая компания «Европа ЛТД», ООО «Славанафтопостач», «ПКС ОЙЛ», «ВостокИнвест», ООО «Юкон», ООО «Газ-групп», ООО «Л.Б.П.», ООО «Роксолана».

Таким образом, выехавший в Канаду управляющий активами Такташева, еще с начала 90-х годов донетчанин Игорь Юрьевич Филиппенко обезопасил имущество наследников своего ХОЗЯИНА от риска конфискации (памятуя неприятности пост-революционного периода).

Помимо этого, 11.06.2008 дочь Такташева Эльмиру Жигановну(1984 г.р.) и вдову Раису Саитовну ввели в состав наблюдательного совета «Белого лебедя». У вдовы – около 10% акций этого предприятия, дочь вообще работает в HSBC-банке. Но для Ахметова и Колесникова, которых Такташев, это был, скорее, символический жест. Уважить семью покойного, выделить ей долю «на кормление».

Кроме этого, у Такташевых должен быть доход с фабрики «Киев-Конти» и ФК «Шахтер». Еще часть активов ХОЗЯИНА переведена Игорем Филиппенко на оффшорную фирму «Турителла Корпорейшн» (Виргинские Британские острова, Экера Билдинг, 24, Де Кастро Стрит Викамз Кей1). «Турителлой» оформлена доля в ЗАО «ВИКОЙЛ». А так же в киевской фирме «Передовые технологии», которая, согласно уставной деятельности, должна заниматься строительством трубопроводов. С этой фирмой произошел явный курьез. Она регистрировалась в 2005 году, как раз тогда, когда Ахметов и Такташев были за границей. Филиппенко тоже не появлялся в Украине, и, видимо, поручил «замаскировать» собственника кому-то из ленивых помощников.

В результате, наряду с «Турителлой Корпорейшн», учредителями фирмы «Передовые технологии», строящей трубопроводы, оказались два божьих одуванчика: Мащенко Пелагея Зиновьевна, проживающая по адресу Довженко 14/1, кв …, 14.05.1920 г.р. (!) и Курилко Анна Николаевна, проживающая по ул. Урицкого, 21 кв… 14.01.1930 г.р. (!), уборщица в фирме «Символ». Говорят, что за подобных соучредителей кое-кто из менеджеров «ВИКОЙЛ» и «УТН-ВОСТОК» огреб по полной. Но привычка путаться в учредителях – осталась.

В 2008 году «УТН-ВОСТОК» заявил, о том, что продал 27% своих акций фирме PPF Investment – «одной из самых крупных международных финансовых и инвестиционных групп в Центральной и Восточной Европе, под управлением которой находятся активы почти на 10 млрд. евро (на 30 сентября 2008 г.)». Однако такой фирмы, по данным налоговой, до сих пор нет в крупных учредителях «УТН-ВОСТОКА». Более того, нет, явно, и 10 млрд. евро у PPF Investment, поскольку это консолидированный капитал всей группы PPF чешского бизнесмена Петера Келнера.

Это передергивание можно расценивать не иначе, как слабую попытку продемонстрировать «крышу» для всеукраинского бизнеса, который прикрыт влиятельным именем на уровне только одного региона, и не выдерживает конкуренции с более мощными структурами по стране в целом. Ход истории неумолим: бизнес, созданный в 90-е людьми, от имени которых у многих мурашки пробегали по коже, нежизнеспособен, даже если его курируют депутаты от Партии регионов. Другие времена, другие нравы…

 

Сергей Викторов, для «ОРД»

 

Понятно, что ни о каком вразумительном тендере при покупке топлива на 7,5 миллионов гривен речи не шло. Понятно, что и цена на топливо для «бедного» МВД была существенно завышена в интересах продавца. Понятно и за какие заслуги МВД вдруг оказывает подобные преференции никому не известной «Формуле». Да и формула, в общем-то простая. Для своих – все, остальных – в рабство. С точки зрения же грядущих кадровых ротаций, эту сделку можно рассматривать как «утешительный приз» для Татьяны Бахтеевой, которой несмотря на афишируемые ею родственные связи с Ахметовым, пост министра здравоохранения так и не обломился. Обломился он Раисе Богатыревой, место которой, по слухам займет Геннадий Васильев, которому не обломилось «заслуженное» место Генпрокурора, место Васильева займет Анатолий Могилев, который хоть и даун, но хороший парень, а место министра внутренних дел займет Присяжнюк, который человек Фирташа… Ну и так далее, и так далее, и так далее… Короче говоря, кадровая политика на высоте… всепроникающей коррупции и кумовства. И, что самое главное, политика эта настолько разумна, взвешена и просчитана, настолько высокие профессионалы занимают высокие госдолжности в нашей стране, что просто удивляешься, как Украина до сих пор еще вообще существует как государство. Потому как, если бы, к примеру, в любой больнице была подобная кадровая политика, то проценту смертности позавидовал бы доктор Менгеле. А мы – ничего, живем. Пока что.

Станислав Речинский, «ОРД»

http://ord-ua.com/2010/11/09/anatolij-mogilev-ot-skandala-s-kadillakom-k-skandalu-s-benzinom-bahteevoj/?lpage=1

10.11.2010 11:15
Кількість переглядів: 920
Мета новости...
новости, загрузка.
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
Інші публікації у категорії Дайджест про корупціонерів
КОМЕНТАРI
Гена Днепропетровск: Досьє - Ступак Іван Іванович
Сміттярі на лімузинах
Генадий Компромат

Що спільного у Дніпропетровська і Неаполя? Здавалося б, що крім мережі генделиків швидкого харчування з умовно-італійською назвою, з цією географічною місциною нас не поєднує нічого, навіть жодне з 13 “міст-побратимів” Дніпра не має італійської “прописки”.
Втім, це лише на перший погляд. Насправді зв’язок між цими двома містами кожен дніпропетровець може на власні очі спостерігати просто щодня.
Що спадає на думку пересічному мешканцю, коли він чує слово “Італія”? Перше, природно, це – знаменита італійська піца. А слідом – не менш знаменита італійська мафія. Перед очима одразу спливають постаті Віто Корлеоне або Аль Капоне. Напруживши пам’ять, дніпропетровець згадає, що наприкінці 2008 італійський Неаполь на весь світ прогримів своєю “сміттєвою кризою”, до якої була причетна та ж таки мафія, яка контролює збирання та зберігання відходів, перешкоджаючи будівництву заводів з переробки сміття.
Ми поки що у смітті не потонули (дякувати богу!), проте наявністю мафіозних угрупувань, які контролюють, зокрема, і “сміттєву” галузь, Дніпропетровськ не обділений. Щоправда, виглядають дніпропетровські мафіозі зовсім не так привабливо і романтично, як кіношні герої: ну не Марлони вони у нас, і не Пачини. Проте, за жорстокістю та цинічністю методів “наші” “їхнім” не поступаються. Сидячи у просторих владних кабінетах, дніпропетровські дони в іграшки не граються: одними з найприбутковіших їх “бізнесів” є видобування піску, гранітів та утилізація будівельного сміття.
Наше сміття – їхні гроші
Дніпропетровські звалища – абсолютно структурований і надзвичайно прибутковий нелегальний бізнес. В цьому переконані всі. Достатньо кинути оком на упорядкованість та організацію сміттярок: це і шлагбауми, і солдати, які збирають гроші з кожної машини, яка заїздить на територію сміттєзвалища, і відповідна робота з залучення нових “клієнтів”, і напрацьована система знижок та гарантій.
Попри те, що тема незаконних звалищ сотні разів порушувалась на апаратних нарадах різних рівнів, роздавались відповідні доручення ліквідувати нелегальні об’єкти, вони досі функціонують і навіть адмініструються. Всі зусилля екологічної інспекції, природоохоронної прокуратури та інших компетентних органів є безрезультатними. Екологи та природоохорнці пишуть скарги в прокуратуру та в міліцію, останні навіть влаштовують показові затримання – облави.
Втім, крім декількох дрібних порушників, зазвичай в тенета правоохоронців не потрапляє ніхто. Основний потік машин вирушає до балок-звалищ з настанням темряви. Тоді й втомлені від проведеної вдень роботи з відшукування та знешкодження злодіїв міліціянти сплять, та й ризик потрапити на очі місцевому люду – менший.
Звичайно, що за бажання правоохоронні органи без надзвичайних зусиль могли би вирахувати та затримати організаторів нелегального сміттєбізнесу. Але дивним чином міліція зосереджена лише на поверхневому розслідуванні. Чому так? Куди вивозяться будівельні відходи і кому належать найбільші у Дніпропетровську звалища? Розплутати клубочок взялися активісти молодіжного руху - «Дніпропетровщина без Ментокрила(Ступака І.І.)».
“Драстуйте, я ваша криша!”
Почалося все у 2006 році, пригадують Дніпропетровські підприємці та колишні порядні міліціанти, з якими вдалося поспілкуватися нашим активістам. За відсутності у місті легалізованого звалища будівельних відходів, вони були змушені шукати можливість вивозити будівельний брухт, якого у вщент заставленому кранами Дніпропетровську ставало дедалі більше. Так виникли звалища в Аптекарській балці, на вул. Казакова – за домовленістю з розташованим там гаражним кооперативом, підрядники вивантажували в балці грунт, тим самим виконуючи певні протизсувні роботи під будівництво гаражів.
Аж раптом на території балки з’явився невідомий досі вдягнений у “зонівську” куфайку чолов’яга, який заявив, що тепер кожна машина, яка заїздить на територію, мусить сплачувати йому певну суму: ЗІЛ – 50 гривень, КАМАЗ – 100 гривень. Цим нахабою виявився такий собі Олександр Семеняка (він же Вакуленко, Вакула, Свал, Вухо, Царь....), який, за даними кримінальної хроніки, у різних статусах проходив за цілою низкою кримінальних справ і має три терміни “відсидки”. До того ж Олександр - це людина Михайла Кашляка, який у Дніпропетровську представляє інтереси Сухаря.
Підприємцям не залишалось нічого іншого, як платити, адже з’ясувалося, що “директор” у балки з’явився непростий: в друзях у нього водились впливові міліціянти – керівництво Жовтневого райвідділу. Переконатися у цьому вони змогли вже незабаром: всі влаштовуванні комунальними службами та іншими органами аж до обласного УБЕЗу, УБОЗу та СБУ облави на нелегальних сміттярів закінчувались тим, що хлопці з Жовтневого райвідділу, які приїздили на виклик, заарештовували машину з ґрунтом і нібито забирали її до райвідділу. Втім, за найближчим рогом “порушника” відпускали. На той час першим замом начальника Жовтневого райвідділу Олександр Черняк (який згодом фігурував у справі по затриманню Донецьким УБОЗом чотирьох співробітників міліції). Саме він забезпечував “правову” підтримку Семеняці в його “бізнесі”.
З появою “директора” на звалищі почала діяти чітка схема збору данини: для кожного підприємства, яке вивозило сміття, були навіть розроблені спеціальні талончики, за якими вони мали право вивозити в балку будівельне сміття.
Основними клієнтами Семеняки були великі контори, зокрема фірми: ТОВ «УМБ-7» відомого в Дніпропетровську бізнесмена Більцана Костянтина - наближеного до самого Ступака І.І., та “СіМ” (або “БіМ” – будівництво і механізація) – один з підрядників фірми “Рубікон-Трейдинг”, яка здійснювала демонтаж “Дитячого світу”, “Башт”, “Слов'янки”. Увесь грунт та будівельне сміття з цих об’єктів утилізовувалось на нелегальних звалищах Дніпропетровська за безпосереднього кришування Семеняки.
Падйом ні па-дєцкі
Бізнес виявився прибутковим: якщо спочатку Саша Семеняка власноруч збирав гроші за в'їзд на сміттярку, то незабаром на території виникла спеціальна сторожова будочка, а збір грошей був покладений на найманців – осіб без постійного місця проживання. Вони ж, побічно, визбирували в привезеному смітті для шефа металобрухт, папір – все, що можна було здати і отримати додатковий прибуток.
Вже за кілька місяців Олександр Вакуленко перевзув кирзачі на нормальне взуття, а куфайку змінив на цивільний одяг. Прикупив він і засіб пересування: спочатку це був не новий Опель-Вектра, але дуже швидко він змінив її на Ауді А4, а потім – на новеньку темного кольору Хонду CRV(АЕ 0900 СК). Сміттєбізнес дозволив заповзятливому колишньому зеку поліпшити і житлові умови: з орендованої “двушки” він з родиною перебрався в шикарну чотирикімнатну квартиру в новобудові на Коробова.
Тож “бізнес” розширювався: слідом за звалищем на вул. Казакова виникли звалища на вулиці Мільмана, в Аеропорту (в старих Кайдаках), на Водійській, на Телевізійній – щонайменше шість великих звалищ, не рахуючи більш дрібних об’єктів.
Розробка нових місць для сміттєвої корпорації відбувалася дуже просто: містом нишпорили помічники Семеняки, які відслідковували, куди ж у Дніпропетровську вивозять сміття, щоб потім виставити на місці стихійного звалища свого “адміністратора”. Працювали по секторах: один відповідав за Жовтневий і Бабушкінський райони, інший – за Красногвардійський, Лівий берег тощо.
Криша в золотих погонах
З тими підприємцями, які не погоджувалися платити данину, працювали правоохоронці. В Жовтневому районі виховною роботою керував відомий вже нам Черняк, в інших районах також були “свої” міліціонери, які забезпечували здирникам прикриття. В тісній співпраці з Семенякою помічені були також окремі працівники відділу екологічної міліції міського управління МВС, зокрема Анатолій Лук’янчук та Володимир Дмитренко. Для громадськості вони створювали видимість активної роботи по боротьбі з незаконним вивезенням сміття, але фактично – покривали бригаду Семеняки за грошову винагороду. Пан Лук’янчук неодноразово розводив руками на зустрічах з журналістами, мовляв, зупинити незаконні дії з засмічування балок – неможливо, всі дії екологічної міліції виявляються неефективними. Можна лише уявити, як потішалися учасники злочинного угрупування, коли бачили в телевізорі свого спільника, який чесними очима дивився в телекамери і скаржився на невловимих злочинців.
Якщо вірити легкому на язик «Вакулі», який любить похизуватися своїми високими покровителями та їхньою всемогутністю, то існує чітка система «грошозаготівлі». Виглядала вона приблизно так: найманці на звалищах збирали данину з водіїв машин, щовечора передаючи їх Семеняці, наступною сходинкою, з його слів, був Андрій Щербак (працівник відділу “К” Служби безпеки України який придбав LEXUS RX 300 АЕ 0064 СМ), за яким слідував його колишній начальник Олександр Македонський. Своїм найвищим патроном Олександр Семеняка називає нікого іншого, як Ментокрила (Івана Івановича Ступака) — нинішнього заступника голови облдержадміністрації з координації правоохоронних органів, голову Дніпропетровської міської організації Партії регіонів, а за сумісництвом і громадської організації “Закон і честь”. Ступак, чий вплив на Дніпропетровщині значно посилився після перемоги Віктора Януковича і призначенням на пост голови облдержадміністрації Олександра Вілкула, і до того не пас задніх, попрацювавши першим заступником начальника облуправління СБУ, начальником обласної міліції та заступником по облраді у її голови Вілкула-Старшого. Нічого дивного, що при молодому губернаторі, який не має великого адміністративного досвіду, Іван Іванович відчув себе “не першою, але й не другою людиною” в області, і з усією енергією заходився розробляти нові й старі “хлібні теми”. Іван Іванович нам ще відомий з теми про дніпропетровських маніяків де впав обличчям в лайно.
Взагалі, ніхто з учасників цього злочинного ланцюжка не приховує причетність до сміттєсправи свого найвищого покровителя, навіть навпаки — відвертий демонстраж влади і безкарності є поки що непереможною зброєю. Адже загальновідомо, що Анатолій Лук’янчук, Андрій Щербак та Олександр Македонський є наближеними до Ступака людьми, та й сам Семеняка відверто хвалькує своїм “доном”. Задля більшого ефекту під час “залучення” нових “клієнтів”, він посилається на високопоставлених правоохоронців на рівні області: заявляє про наявність особистих стосунків із високопоставленими членами ступаківського угруповання — Віктором Троценком (один з керівників ГО” Закон і честь”, заступник начальника штабу УМВС України в Дніпропетровській області в 2007-2008 роках), Віктором Бабенком (начальник ГУ МВС України в Дніпропетровській області, керівник ГО ”Закон і честь”, він же – кум Івана Ступака), Валерієм Мазаном (перший заступник начальника ГУ кримінальної міліції в області) та представляється довіреною особою самого Івана Ступака – доречі відомого нам як психічно хвора людина. СТУПАК І.І. неофіційно знаходиться на обліку у декількох відомих невропатологів та психіатрів Дніпропетровщини.
У разі, якщо підприємці не бажають коритися і платити за виставленими бандою рахунками – саме проблемами з правоохоронними органами та порушенням проти них кримінальних справ погрожує непокірним Сашко Вакула.
Сашко порожняк не жене
Про те, що ці погрози не є порожніми вигуками, свідчить той факт, що абсолютна більшість тих, до кого Семеняка звернувся по добровільну сплату “податку” за виставленими ним тарифами, змушені погоджуватися на ці умови і щомісяця передавати до кишені “капітана” енну суму грошей. З тими ж, хто відмовляється підкоритися здирникові, справді починають “працювати” правоохоронні органи.
За даними нашої редакції, одним з таких строптивих підприємств, яке поставило під сумнів реалістичність висловлених вічно п’яним “довіреним обличчям” керівника міської ПР погроз, став Любимівський гранітний кар’єр. Втім, після тижня “роз’яснювальної роботи”, яку на підприємстві провело Управління по боротьбі з організованою злочинністю, керівництво різко змінило думку.
Як говорять керівники великих підприємств та олігархи Дніпропетровщини - Ступак І.І. дав дуже багато повноважень і керівнику Дніпропетровського обласного УБЕЗу відомому хабарнику та шуту – Іванову Юрію Володимировичу.
Хто задіяв у цій справі, яка є повністю в компетенції УБЕЗу, працівників УБОЗу та здійснив «маски - шоу» з десантуванням бійців підрозділу, атракціоном “фізіями на капот”, блокуванням роботи кар’єру та іншими невід’ємними атрибутами – невідомо, втім докази виявилися більш, ніж переконливими – гроші потекли до кишені Семеняки, а на підприємстві з’явилися “охоронні символи” – календарики із зображеннями лідера ГО “Закон і честь”. Ці безневинні сувеніри слугують певним знаком для правоохоронних органів, так би мовити – чеком про сплату.
Іншим прикладом є сумний досвід Дніпропетровського політика та успішного бізнесмена – Загіда Краснова, який відмовився платити Ступаку І.І. данину.
Зараз як всім відомо бізнес порядного бізнесмена та політика Загіда Краснова перебуває в складному становищі.
Всі пророчі слова пана Семеняки справдились. Це звучить дико, однак колишній зек, людина з відверто кримінальним минулим і не менш кримінальним сьогоденням таки має певний містичний зв’язок із правоохоронними органами Дніпропетровщини.
Звалище – то не тільки цінний "бабуляс", а й 3-4% рейтингу партії
Взагалі, громадська діяльність є не гіршою ширмою для свавілля, аніж міліцейська ксива. На додачу до всього, вона дозволяє донам виглядати для суспільства отцями-благодійниками і відводить від них зайві підозри.
Як розповів нам один з “ветеранів” сміттєвого промислу, кожне нелегальне звалище має свій “термін життя”. Зазвичай, він становить від одного до двох років (залежно від активності “адміністраторів”) – далі сміття банально нема куди складувати. Тож “тримачі” залишають звалище і переходять на інший, заздалегідь підібраний об’єкт. В нашому випадку організатори цього бізнесу змогли витиснути зі сміттярки максимум прибутку: закінчення функціонування звалища припиняє приносити гроші, натомість починає давати піар-дивіденти. Прикладом є Севастопольський парк, вулиця Мільмана та деякі інші об’єкти, де на місці звалищ ГО “Закон і честь” за ті ж самі “податки” з підприємців облаштувало парки, алеї та дитячі майданчики, якими Іван Ступак з однопартійцями хизуються на телебаченні та у ЗМІ.
Наразі, як стало відомо нашим активістам, різні підприємства сплачують капо від 100 тисяч гривень до кількох мільйонів. Куди йдуть зібрані Вакулою для боса гроші? Можливо, саме у такий спосіб наповнюється партійна каса провладної Партії регіонів? А можливо, ці гроші йдуть на фінансування виборчої кампанії самого Івана Ступака, який, попри домовленість діючого мера Івана Куліченка з керівництвом ПР, все ж розглядається як один з реальних претендентів на посаду міського голови Дніпропетровська від силового крила регіоналів?
Така ситуація виявляє досить непривабливе обличчя біло-блакитної влади та, зокрема, команди губернатора Дніпропетровщини Олександра Вілкула, за спиною якого його заступник Іван Ступак у досить сумнівний спосіб “координує діяльність правоохоронних органів” та забезпечує “чисто донецький” імідж місцевих регіоналів. Наразі серед підприємців області вже пішов поголос про те, що анонсована владою “команда проффесіоналів” не лише закрутила фіскальні гайки, збільшивши у кілька разів податкове навантаження, але також впроваджує тіньове, “кримінальне оподаткування” бізнесу. Під прикриттям “сильної влади”, яка вибудувала жорстку вертикаль, сконцентрувавши в одних руках виконавчу, представницьку владу та силові структури, активізувалися різного роду співучасники - кримінальні ділки, які облаштовують свої оборудки та наповнюють власні кишені, бравуючи календариками(ГО “Закон і честь”, яку очолює особисто ментокрил) зі світлими ликами своїх донів.
З часів бравого комісара Каттані мафія змінилася і в самому Неаполі, й у нашій країні. Нині нас грабують не гобліни з ножами та стволами в руках, а цілком пристойні на вигляд особи з бездоганними біографіями та анкетами, з дипломами престижних заморських університетів та коледжів у кишенях костюмів від Версаччі, Армані або якогось іншого короля високої моди. І сидять ці гламурні грабіжники не у брудних бандитських "малинах", а у авторитетних державних структурах, у затишних кабінетах з вельми солідними вивісками на дверях. І носять пишні титули державних мужів, а не наколки "злодіїв у законі". Награбовані у народу скарби ці "кабінетні пірати" уже не закопують під дубами у темному лісі , а виставляють на показ, хизуючись награбованим та власним нахабством. Вони не бояться ні Закону, ні Влади, бо самі є Владою і у них під контролем Закон. У деяких – на додачу ще й Честь, зареєстрована Мін’юстом.
Тільки от з Країною у них не склалося. Чи може з мізками. Якщо італійські боси і їх підлеглі капо переживають за те, щоб бізнес ішов вдало, щоб країна багатшала ї їх статки весь час зростали за рахунок збільшення ринку, нашим доморощеним Джовані – аби урвати тут і зараз. А далі – хоч сміття не викидайся.

Словничок
Бос, дон або хрещений батько (англ. boss)— голова родини. Отримує відомості про будь-яку «справу», вчинену кожним членом родини. Бос обирається голосуванням капо.
Консіл’єрі (англ. consigliere)— радник родини, людина, якій бос може довіряти й до порад якого прислухається. Він служить посередником при вирішенні спірних питань, виступає посередником між босом і підкупленими політичними, профспілковими або судовими діячами або виконує роль представника родини на зустрічах з іншими родинами.
Капореджиме (англ. caporegime), капо, або капітан — голова «команди», або «бойової групи» (що складається із «солдатів»), який відповідає за один або кілька видів кримінальної діяльності в певному районі міста й щомісяця віддає босові частину доходів, одержуваних із цієї діяльності («засилає частку»). У родині звичайно 6—9 таких команд, і в кожній з них — до 10 солдатів. Капо підпорядковується самому босові.
Солдат (англ. soldier)— самий молодший член родини, якого «увели» у родину, по-перше, оскільки він довів для неї свою корисність, а по-друге, за рекомендацією одного або декількох капо. Після обрання солдат зазвичай попадає в ту команду, капо якої його рекомендував.
Співучасник (англ. associate)— ще не член родини, але вже людина, наділена певним статусом. Він звичайно виконує функції посередника при угодах із продажу наркотиків, виступає в ролі підкупленого представника профспілки або бізнесмена й ін. Коли з'являється «вакансія», один або кілька капо можуть рекомендувати корисного співучасника в солдати.


Катані: Досьє - Ступак Іван Іванович
Сміттярі на лімузинах
Генадий Компромат

Що спільного у Дніпропетровська і Неаполя? Здавалося б, що крім мережі генделиків швидкого харчування з умовно-італійською назвою, з цією географічною місциною нас не поєднує нічого, навіть жодне з 13 “міст-побратимів” Дніпра не має італійської “прописки”.
Втім, це лише на перший погляд. Насправді зв’язок між цими двома містами кожен дніпропетровець може на власні очі спостерігати просто щодня.
Що спадає на думку пересічному мешканцю, коли він чує слово “Італія”? Перше, природно, це – знаменита італійська піца. А слідом – не менш знаменита італійська мафія. Перед очима одразу спливають постаті Віто Корлеоне або Аль Капоне. Напруживши пам’ять, дніпропетровець згадає, що наприкінці 2008 італійський Неаполь на весь світ прогримів своєю “сміттєвою кризою”, до якої була причетна та ж таки мафія, яка контролює збирання та зберігання відходів, перешкоджаючи будівництву заводів з переробки сміття.
Ми поки що у смітті не потонули (дякувати богу!), проте наявністю мафіозних угрупувань, які контролюють, зокрема, і “сміттєву” галузь, Дніпропетровськ не обділений. Щоправда, виглядають дніпропетровські мафіозі зовсім не так привабливо і романтично, як кіношні герої: ну не Марлони вони у нас, і не Пачини. Проте, за жорстокістю та цинічністю методів “наші” “їхнім” не поступаються. Сидячи у просторих владних кабінетах, дніпропетровські дони в іграшки не граються: одними з найприбутковіших їх “бізнесів” є видобування піску, гранітів та утилізація будівельного сміття.
Наше сміття – їхні гроші
Дніпропетровські звалища – абсолютно структурований і надзвичайно прибутковий нелегальний бізнес. В цьому переконані всі. Достатньо кинути оком на упорядкованість та організацію сміттярок: це і шлагбауми, і солдати, які збирають гроші з кожної машини, яка заїздить на територію сміттєзвалища, і відповідна робота з залучення нових “клієнтів”, і напрацьована система знижок та гарантій.
Попри те, що тема незаконних звалищ сотні разів порушувалась на апаратних нарадах різних рівнів, роздавались відповідні доручення ліквідувати нелегальні об’єкти, вони досі функціонують і навіть адмініструються. Всі зусилля екологічної інспекції, природоохоронної прокуратури та інших компетентних органів є безрезультатними. Екологи та природоохорнці пишуть скарги в прокуратуру та в міліцію, останні навіть влаштовують показові затримання – облави.
Втім, крім декількох дрібних порушників, зазвичай в тенета правоохоронців не потрапляє ніхто. Основний потік машин вирушає до балок-звалищ з настанням темряви. Тоді й втомлені від проведеної вдень роботи з відшукування та знешкодження злодіїв міліціянти сплять, та й ризик потрапити на очі місцевому люду – менший.
Звичайно, що за бажання правоохоронні органи без надзвичайних зусиль могли би вирахувати та затримати організаторів нелегального сміттєбізнесу. Але дивним чином міліція зосереджена лише на поверхневому розслідуванні. Чому так? Куди вивозяться будівельні відходи і кому належать найбільші у Дніпропетровську звалища? Розплутати клубочок взялися активісти молодіжного руху - «Дніпропетровщина без Ментокрила(Ступака І.І.)».
“Драстуйте, я ваша криша!”
Почалося все у 2006 році, пригадують Дніпропетровські підприємці та колишні порядні міліціанти, з якими вдалося поспілкуватися нашим активістам. За відсутності у місті легалізованого звалища будівельних відходів, вони були змушені шукати можливість вивозити будівельний брухт, якого у вщент заставленому кранами Дніпропетровську ставало дедалі більше. Так виникли звалища в Аптекарській балці, на вул. Казакова – за домовленістю з розташованим там гаражним кооперативом, підрядники вивантажували в балці грунт, тим самим виконуючи певні протизсувні роботи під будівництво гаражів.
Аж раптом на території балки з’явився невідомий досі вдягнений у “зонівську” куфайку чолов’яга, який заявив, що тепер кожна машина, яка заїздить на територію, мусить сплачувати йому певну суму: ЗІЛ – 50 гривень, КАМАЗ – 100 гривень. Цим нахабою виявився такий собі Олександр Семеняка (він же Вакуленко, Вакула, Свал, Вухо, Царь....), який, за даними кримінальної хроніки, у різних статусах проходив за цілою низкою кримінальних справ і має три терміни “відсидки”. До того ж Олександр - це людина Михайла Кашляка, який у Дніпропетровську представляє інтереси Сухаря.
Підприємцям не залишалось нічого іншого, як платити, адже з’ясувалося, що “директор” у балки з’явився непростий: в друзях у нього водились впливові міліціянти – керівництво Жовтневого райвідділу. Переконатися у цьому вони змогли вже незабаром: всі влаштовуванні комунальними службами та іншими органами аж до обласного УБЕЗу, УБОЗу та СБУ облави на нелегальних сміттярів закінчувались тим, що хлопці з Жовтневого райвідділу, які приїздили на виклик, заарештовували машину з ґрунтом і нібито забирали її до райвідділу. Втім, за найближчим рогом “порушника” відпускали. На той час першим замом начальника Жовтневого райвідділу Олександр Черняк (який згодом фігурував у справі по затриманню Донецьким УБОЗом чотирьох співробітників міліції). Саме він забезпечував “правову” підтримку Семеняці в його “бізнесі”.
З появою “директора” на звалищі почала діяти чітка схема збору данини: для кожного підприємства, яке вивозило сміття, були навіть розроблені спеціальні талончики, за якими вони мали право вивозити в балку будівельне сміття.
Основними клієнтами Семеняки були великі контори, зокрема фірми: ТОВ «УМБ-7» відомого в Дніпропетровську бізнесмена Більцана Костянтина - наближеного до самого Ступака І.І., та “СіМ” (або “БіМ” – будівництво і механізація) – один з підрядників фірми “Рубікон-Трейдинг”, яка здійснювала демонтаж “Дитячого світу”, “Башт”, “Слов'янки”. Увесь грунт та будівельне сміття з цих об’єктів утилізовувалось на нелегальних звалищах Дніпропетровська за безпосереднього кришування Семеняки.
Падйом ні па-дєцкі
Бізнес виявився прибутковим: якщо спочатку Саша Семеняка власноруч збирав гроші за в'їзд на сміттярку, то незабаром на території виникла спеціальна сторожова будочка, а збір грошей був покладений на найманців – осіб без постійного місця проживання. Вони ж, побічно, визбирували в привезеному смітті для шефа металобрухт, папір – все, що можна було здати і отримати додатковий прибуток.
Вже за кілька місяців Олександр Вакуленко перевзув кирзачі на нормальне взуття, а куфайку змінив на цивільний одяг. Прикупив він і засіб пересування: спочатку це був не новий Опель-Вектра, але дуже швидко він змінив її на Ауді А4, а потім – на новеньку темного кольору Хонду CRV(АЕ 0900 СК). Сміттєбізнес дозволив заповзятливому колишньому зеку поліпшити і житлові умови: з орендованої “двушки” він з родиною перебрався в шикарну чотирикімнатну квартиру в новобудові на Коробова.
Тож “бізнес” розширювався: слідом за звалищем на вул. Казакова виникли звалища на вулиці Мільмана, в Аеропорту (в старих Кайдаках), на Водійській, на Телевізійній – щонайменше шість великих звалищ, не рахуючи більш дрібних об’єктів.
Розробка нових місць для сміттєвої корпорації відбувалася дуже просто: містом нишпорили помічники Семеняки, які відслідковували, куди ж у Дніпропетровську вивозять сміття, щоб потім виставити на місці стихійного звалища свого “адміністратора”. Працювали по секторах: один відповідав за Жовтневий і Бабушкінський райони, інший – за Красногвардійський, Лівий берег тощо.
Криша в золотих погонах
З тими підприємцями, які не погоджувалися платити данину, працювали правоохоронці. В Жовтневому районі виховною роботою керував відомий вже нам Черняк, в інших районах також були “свої” міліціонери, які забезпечували здирникам прикриття. В тісній співпраці з Семенякою помічені були також окремі працівники відділу екологічної міліції міського управління МВС, зокрема Анатолій Лук’янчук та Володимир Дмитренко. Для громадськості вони створювали видимість активної роботи по боротьбі з незаконним вивезенням сміття, але фактично – покривали бригаду Семеняки за грошову винагороду. Пан Лук’янчук неодноразово розводив руками на зустрічах з журналістами, мовляв, зупинити незаконні дії з засмічування балок – неможливо, всі дії екологічної міліції виявляються неефективними. Можна лише уявити, як потішалися учасники злочинного угрупування, коли бачили в телевізорі свого спільника, який чесними очима дивився в телекамери і скаржився на невловимих злочинців.
Якщо вірити легкому на язик «Вакулі», який любить похизуватися своїми високими покровителями та їхньою всемогутністю, то існує чітка система «грошозаготівлі». Виглядала вона приблизно так: найманці на звалищах збирали данину з водіїв машин, щовечора передаючи їх Семеняці, наступною сходинкою, з його слів, був Андрій Щербак (працівник відділу “К” Служби безпеки України який придбав LEXUS RX 300 АЕ 0064 СМ), за яким слідував його колишній начальник Олександр Македонський. Своїм найвищим патроном Олександр Семеняка називає нікого іншого, як Ментокрила (Івана Івановича Ступака) — нинішнього заступника голови облдержадміністрації з координації правоохоронних органів, голову Дніпропетровської міської організації Партії регіонів, а за сумісництвом і громадської організації “Закон і честь”. Ступак, чий вплив на Дніпропетровщині значно посилився після перемоги Віктора Януковича і призначенням на пост голови облдержадміністрації Олександра Вілкула, і до того не пас задніх, попрацювавши першим заступником начальника облуправління СБУ, начальником обласної міліції та заступником по облраді у її голови Вілкула-Старшого. Нічого дивного, що при молодому губернаторі, який не має великого адміністративного досвіду, Іван Іванович відчув себе “не першою, але й не другою людиною” в області, і з усією енергією заходився розробляти нові й старі “хлібні теми”. Іван Іванович нам ще відомий з теми про дніпропетровських маніяків де впав обличчям в лайно.
Взагалі, ніхто з учасників цього злочинного ланцюжка не приховує причетність до сміттєсправи свого найвищого покровителя, навіть навпаки — відвертий демонстраж влади і безкарності є поки що непереможною зброєю. Адже загальновідомо, що Анатолій Лук’янчук, Андрій Щербак та Олександр Македонський є наближеними до Ступака людьми, та й сам Семеняка відверто хвалькує своїм “доном”. Задля більшого ефекту під час “залучення” нових “клієнтів”, він посилається на високопоставлених правоохоронців на рівні області: заявляє про наявність особистих стосунків із високопоставленими членами ступаківського угруповання — Віктором Троценком (один з керівників ГО” Закон і честь”, заступник начальника штабу УМВС України в Дніпропетровській області в 2007-2008 роках), Віктором Бабенком (начальник ГУ МВС України в Дніпропетровській області, керівник ГО ”Закон і честь”, він же – кум Івана Ступака), Валерієм Мазаном (перший заступник начальника ГУ кримінальної міліції в області) та представляється довіреною особою самого Івана Ступака – доречі відомого нам як психічно хвора людина. СТУПАК І.І. неофіційно знаходиться на обліку у декількох відомих невропатологів та психіатрів Дніпропетровщини.
У разі, якщо підприємці не бажають коритися і платити за виставленими бандою рахунками – саме проблемами з правоохоронними органами та порушенням проти них кримінальних справ погрожує непокірним Сашко Вакула.
Сашко порожняк не жене
Про те, що ці погрози не є порожніми вигуками, свідчить той факт, що абсолютна більшість тих, до кого Семеняка звернувся по добровільну сплату “податку” за виставленими ним тарифами, змушені погоджуватися на ці умови і щомісяця передавати до кишені “капітана” енну суму грошей. З тими ж, хто відмовляється підкоритися здирникові, справді починають “працювати” правоохоронні органи.
За даними нашої редакції, одним з таких строптивих підприємств, яке поставило під сумнів реалістичність висловлених вічно п’яним “довіреним обличчям” керівника міської ПР погроз, став Любимівський гранітний кар’єр. Втім, після тижня “роз’яснювальної роботи”, яку на підприємстві провело Управління по боротьбі з організованою злочинністю, керівництво різко змінило думку.
Як говорять керівники великих підприємств та олігархи Дніпропетровщини - Ступак І.І. дав дуже багато повноважень і керівнику Дніпропетровського обласного УБЕЗу відомому хабарнику та шуту – Іванову Юрію Володимировичу.
Хто задіяв у цій справі, яка є повністю в компетенції УБЕЗу, працівників УБОЗу та здійснив «маски - шоу» з десантуванням бійців підрозділу, атракціоном “фізіями на капот”, блокуванням роботи кар’єру та іншими невід’ємними атрибутами – невідомо, втім докази виявилися більш, ніж переконливими – гроші потекли до кишені Семеняки, а на підприємстві з’явилися “охоронні символи” – календарики із зображеннями лідера ГО “Закон і честь”. Ці безневинні сувеніри слугують певним знаком для правоохоронних органів, так би мовити – чеком про сплату.
Іншим прикладом є сумний досвід Дніпропетровського політика та успішного бізнесмена – Загіда Краснова, який відмовився платити Ступаку І.І. данину.
Зараз як всім відомо бізнес порядного бізнесмена та політика Загіда Краснова перебуває в складному становищі.
Всі пророчі слова пана Семеняки справдились. Це звучить дико, однак колишній зек, людина з відверто кримінальним минулим і не менш кримінальним сьогоденням таки має певний містичний зв’язок із правоохоронними органами Дніпропетровщини.
Звалище – то не тільки цінний "бабуляс", а й 3-4% рейтингу партії
Взагалі, громадська діяльність є не гіршою ширмою для свавілля, аніж міліцейська ксива. На додачу до всього, вона дозволяє донам виглядати для суспільства отцями-благодійниками і відводить від них зайві підозри.
Як розповів нам один з “ветеранів” сміттєвого промислу, кожне нелегальне звалище має свій “термін життя”. Зазвичай, він становить від одного до двох років (залежно від активності “адміністраторів”) – далі сміття банально нема куди складувати. Тож “тримачі” залишають звалище і переходять на інший, заздалегідь підібраний об’єкт. В нашому випадку організатори цього бізнесу змогли витиснути зі сміттярки максимум прибутку: закінчення функціонування звалища припиняє приносити гроші, натомість починає давати піар-дивіденти. Прикладом є Севастопольський парк, вулиця Мільмана та деякі інші об’єкти, де на місці звалищ ГО “Закон і честь” за ті ж самі “податки” з підприємців облаштувало парки, алеї та дитячі майданчики, якими Іван Ступак з однопартійцями хизуються на телебаченні та у ЗМІ.
Наразі, як стало відомо нашим активістам, різні підприємства сплачують капо від 100 тисяч гривень до кількох мільйонів. Куди йдуть зібрані Вакулою для боса гроші? Можливо, саме у такий спосіб наповнюється партійна каса провладної Партії регіонів? А можливо, ці гроші йдуть на фінансування виборчої кампанії самого Івана Ступака, який, попри домовленість діючого мера Івана Куліченка з керівництвом ПР, все ж розглядається як один з реальних претендентів на посаду міського голови Дніпропетровська від силового крила регіоналів?
Така ситуація виявляє досить непривабливе обличчя біло-блакитної влади та, зокрема, команди губернатора Дніпропетровщини Олександра Вілкула, за спиною якого його заступник Іван Ступак у досить сумнівний спосіб “координує діяльність правоохоронних органів” та забезпечує “чисто донецький” імідж місцевих регіоналів. Наразі серед підприємців області вже пішов поголос про те, що анонсована владою “команда проффесіоналів” не лише закрутила фіскальні гайки, збільшивши у кілька разів податкове навантаження, але також впроваджує тіньове, “кримінальне оподаткування” бізнесу. Під прикриттям “сильної влади”, яка вибудувала жорстку вертикаль, сконцентрувавши в одних руках виконавчу, представницьку владу та силові структури, активізувалися різного роду співучасники - кримінальні ділки, які облаштовують свої оборудки та наповнюють власні кишені, бравуючи календариками(ГО “Закон і честь”, яку очолює особисто ментокрил) зі світлими ликами своїх донів.
З часів бравого комісара Каттані мафія змінилася і в самому Неаполі, й у нашій країні. Нині нас грабують не гобліни з ножами та стволами в руках, а цілком пристойні на вигляд особи з бездоганними біографіями та анкетами, з дипломами престижних заморських університетів та коледжів у кишенях костюмів від Версаччі, Армані або якогось іншого короля високої моди. І сидять ці гламурні грабіжники не у брудних бандитських "малинах", а у авторитетних державних структурах, у затишних кабінетах з вельми солідними вивісками на дверях. І носять пишні титули державних мужів, а не наколки "злодіїв у законі". Награбовані у народу скарби ці "кабінетні пірати" уже не закопують під дубами у темному лісі , а виставляють на показ, хизуючись награбованим та власним нахабством. Вони не бояться ні Закону, ні Влади, бо самі є Владою і у них під контролем Закон. У деяких – на додачу ще й Честь, зареєстрована Мін’юстом.
Тільки от з Країною у них не склалося. Чи може з мізками. Якщо італійські боси і їх підлеглі капо переживають за те, щоб бізнес ішов вдало, щоб країна багатшала ї їх статки весь час зростали за рахунок збільшення ринку, нашим доморощеним Джовані – аби урвати тут і зараз. А далі – хоч сміття не викидайся.

Словничок
Бос, дон або хрещений батько (англ. boss)— голова родини. Отримує відомості про будь-яку «справу», вчинену кожним членом родини. Бос обирається голосуванням капо.
Консіл’єрі (англ. consigliere)— радник родини, людина, якій бос може довіряти й до порад якого прислухається. Він служить посередником при вирішенні спірних питань, виступає посередником між босом і підкупленими політичними, профспілковими або судовими діячами або виконує роль представника родини на зустрічах з іншими родинами.
Капореджиме (англ. caporegime), капо, або капітан — голова «команди», або «бойової групи» (що складається із «солдатів»), який відповідає за один або кілька видів кримінальної діяльності в певному районі міста й щомісяця віддає босові частину доходів, одержуваних із цієї діяльності («засилає частку»). У родині звичайно 6—9 таких команд, і в кожній з них — до 10 солдатів. Капо підпорядковується самому босові.
Солдат (англ. soldier)— самий молодший член родини, якого «увели» у родину, по-перше, оскільки він довів для неї свою корисність, а по-друге, за рекомендацією одного або декількох капо. Після обрання солдат зазвичай попадає в ту команду, капо якої його рекомендував.
Співучасник (англ. associate)— ще не член родини, але вже людина, наділена певним статусом. Він звичайно виконує функції посередника при угодах із продажу наркотиків, виступає в ролі підкупленого представника профспілки або бізнесмена й ін. Коли з'являється «вакансія», один або кілька капо можуть рекомендувати корисного співучасника в солдати.



Ваше iм'я: Ваш e-mail:
Тема:
Коментар:
Введiть код:
НАЙПОПУЛЯРНIШЕ
Знов про тендерну палату [переглядів 4894]
ЛІДЕРИ ОБГОВОРЕННЯ