19.01.2012 20:20 Наша кнопка  |  Всi новини
GRIVNA ГРИВНА Госзакупки в Украине
ГРИВНА. Державні закупівлі в Україні
На головну Новини держзакупівельАналітикаТендерна мафіяТендерний захват УкраїниПротестДосьє на мафію
?РОЗДІЛ: Дайджест про корупціонерів
Эдуард Федосов – «серый кардинал» ГУБОЗа
Если организованную преступность нельзя побороть – значит нужно ее возглавить. Именно эта крылатая фраза стала девизом жизни нынешнего «серого кардинала» Главного управления по борьбе с организованной преступностью МВД Украины Эдуарда Федосова.

Благодаря немалым деньгам и коррупционным связям Федосов умудрялся продвигаться по службе при любой власти. При Белоконе он подбрасывал гранаты «Поре», при Луценко – внедрялся в окружение Бориса Колесникова, при Могилеве … а при Могилеве он просто зарабатывает деньги любыми способами.

Эдуард Федосов родился 28.08.1966 в городе Красноармейске Донецкой области, проживал по адресу Донецк ул. Петровского 99, кв. 131. Еще будучи молодым милиционером начал свой «трудовой путь» с того, что «крышевал» продуктово-вещевой рынок «Сокол» и рынок «Текстильщик». Именно тогда Федосов познал сладкий вкус контрабанды и тогда же он познакомился с молодым, начинающим контрабандистом Виктором Тимошенко, связи с которым остаются прочными и по сей день.

В середине 90-х годов Федосов переводится в Киев. Получае вне очереди квартиру в новострое на Пожарского, 4 (район Ленинградской площади), в престижном новом доме.

 Fedosov kvart1

При этом, естественно, Федосов свою донецкую квартиру не сдал а проделал с ней ряд махинаций, чтобы оставить за собой.

Для начала прописали некую Елизавету Александровну, 1980 г.р., которая в срочном порядке поменяла три фамилии – Бережная, Голубицкая и Панасенко. По слухам в УБОПе, она то ли любовница, то ли родственница близкого лица к Федосову. Таким образом, он за собой оставил квартиру.

Но, квартира, квартирой, а материальное благополучие нужно укреплять. И тут на вручку пришел опять-таки тот же Виктор Тимошенко, который, собственно и проплатил перевод Федосова в Киев. Тогда же Федосов близко сходится с еще одним контрабандистом – Игорем Калетником и завязывает дружеские отношений с двумя будущими руководителями ГУБОЗа – Гелетеем и Бедриковским. Криминальная троица активно «крышует» контрабандистов, не брезгуя и другими «делами».

Со временем связи Федосова с Тимошенко так укрепились, что Федосов устроил в одну из тимошенковских фирм свою жену Федосову Ирину, 1967 г.р. Ирина работала в фирме «Эврика-тур» (типа туристическая фирма). Фирма очень странная. На ее счету лишь несколько туров в Испанию, туда, где обычно задерживают украинских и российских мафиози. Учредители фирмы – Игорь Павлюк и Вячеслав Павлов. На этих лиц оформлено несколько фирм Тимошенко. Среди них – две туристические. Вторая туристическая фирма – ООО «Сириус» даже прописала по адресу Энтузиастов, 7, где находится основная и широко известная база Тимошенко (включая ресторан «Затерянный мир»). Эту базу по сей день «крышует» подчиненный Федосова – Пустовит.

Интересно, что директор фирмы «Эврика-тур» Андрей Ликаренко числился паралельно директором скандально-известной авиакомпании «Воларе». Эта авиакомпания попала в  «черный» список перевозчиков, которым запрещено летать в страны Европейского союза из-за причастности к нелегальной торговле оружием. Однако, Европа – не ее магистральное направление. Главным пунктом назначения грузовых самолетов «Воларе» был Китай.

Так же Федосов имеет долю в бизнесе Тимошенко по поставке сюда колбас, парфюмерии, шмоток и строительных материалов (подделка под известные торговые марки) через фирму «Евролюкс-2005». Естественно, когда Тимошенко был назначен руководителем Львовской таможни – бизнес Федосова резко пошел в гору.

В чем заключается смысл бизнеса Виктора Тимошенко и его криминальных компаньонов? Псевдотуристическая фирма «Добро» принимает заказы клиентов на доставку товаров из Китая. Фирмы-агенты (например, в Харькове — фирма «ДИС», директор Демитров, в Киеве — фирма «Прес-тур», директор Матвеев) отвечают за таможенную очистку получаемых грузов и их проход через границу. Непосредственным исполнителем является заместитель директора ООО «Вираж» Людмила Нагаевская (она же Шкрабий), 1961 г. р., учредитель многих фирм, подконтрольных Тимошенко, в том числе страховой компании «Альфа-страхование» и «Легбанка».

В их задачи входит реализация всей контрабандной схемой ввоза ширпотреба в Украину. Схема такова. Приезжает грузовой автомобиль, набитый китайскими товарами — эдак тонн под 40. Груз идет в адрес «Олександрита», «Гранитавто», «Квадро» или одной из «буферных» фирм. Его оценивают по минимуму, скажем, в 10-15 тысяч евро. При том, что реальная стоимость товаров превышает задекларированную в 20-30 раз. Контрабанда идет через Глуховскую таможню (пост «Катериновка»), затем на склады ООО «Ресурс ЛТД» в Броварах и там тайно перегружается. Кто учредители «Ресурса»?

Поименно: Галенко Олег Анатольевич, Войтовский Андрей Григорьевич, Нечипоренко Валентин Николаевич (уже упомянутый нами), Шумунов Георгий Венимаминович, Лисовская Марина Ивановна, Нечипоренко Елена Викторовна (жена В.Нечипоренко). Олег Галенко и Сергей Лисовский (муж Марины Лисовской) фигурирует как совладельцы фирмы ООО «КИНДИ» (код ОКПО 22974628, зарегистрирована в Печерском районе Киева по адресу ул. Бастионная, 9) вместе с Нечипоренко. Именно через эту экспедиционную фирму идет вся документация на нелегальный импорт.

Таможенное оформление осуществляется без предъявления автомобилей — за взятку в таможенно-грузовом отделе ? 1 Киевской региональной таможни. Таким образом в месяц ввозится всякого добра, примерно, на миллион долларов. Взятка вручается не дежурному таможеннику, а лично начальнику Киевской региональной таможни (КРТ) Анатолию Гутнику…

Есть еще один путь — через аэропорт «Гостомель», который так же находится под патронатом Киевской региональной таможни (КРТ). Параллельно с этим, Нагаевская и Нечипоренко осваивают таможенный пост «Чоп» и морской порт «Одесса» («буферной» фирмой в этом городе является «Лига»). Тамошние таможенники также проявляют поразительную снисходительность…" Морским путем — через одессу и Ильичевск — контрабандные партии груза ОПГ «Добряки» завозят кораблями «Викинг», «Алла» и «Атлант».

Какими суммами оперируют украинские контрабандисты? Цитируемый абзац дает об этом представление: «По самым скромным подсчетам, только за период с осени 2003 года по конец 2004 года через Одессу прошло около 7000 контейнеров с одеждой и обувью в обход налогов за взятки. В то время как 7-й километр „ломился“ от изобилия, ни один контейнер с обувью или одеждой не был официально оформлен в Черноморской региональной таможне.

Это можно проверить, заглянув в их базу данных ГТУ. Если пересчитать количество контейнеров на сумму товара и отнять средний по меркам контрабандистов размер „отката“, выходит, что за „бесплатный“ пропуск грузов одесские таможенники получили около $150 миллионов. Эту сумму мы получили, умножив количество контейнеров на средний размер взятки, которая, по неофициальным сведениям, составляет $4500 за контейнер с контрабандной обувью, $3500 — за контейнер с одеждой и т.д.»

Виктору Тимошенко принадлежит более десятка таможенно-лецензионных складов и складов ответственного хранения по всей Украине для легализации незаконно перемещенных грузов через таможенную границу Украины (наибольшее количество расположено в Киеве, Одессе и Харькове).

Таможенное оформление грузов осуществляется на территории Ильичевского морского рыбного порта (зона ответственности Южной региональной таможни, таможенный пост «Ильичевск», ТГО ? 5), в месяц осуществляется до 8 судозаходов. В соответствии с экономическим анализом деятельности указанного внешнеэкономического субъекта в среднем за один рейс на одном судне через таможенную границу Украины реально перемещается товаров народного потребления от 1,5 млн долларов до 5 млн долларов (со средним тоннажем от 400 до 500 тонн). К таможенному оформлению подается в лучшем случае 25% от перевозимого и то декларируется все низкостоимостной номенклатурой. Товары итальянского производства не декларируются вообще.

К организации незаконного перемещения причастны начальник ГУ БОП МВД Украины генерал-лейтенант Бедряковский В.В., который более 15 лет опекает противоправную деятельность коммерческих структур, созданных братьями Савлоховыми (бизнес «добряков» первоначально «крышевался» ими), и первый заместитель начальника Государственной Таможенной Службы Украины Гутник Анатолий Евгеньевич.

В настоящее время по фирмам Виктора Тимошенко возбуждено несколько уголовных дел:

— 4.09.2008 г. Уголовное дело № 1821 в отношении Федосеева В.С., по признакам ч.1, ст.14, ст.201 УК Украины, товары народного потребления контрабандного происхождения были выявлены на складе фирмы ООО «Легионторг» и предназначались для незаконного перемещения на территорию РФ, юридический адрес — г.Киев, проспект Механизаторов, 2 (код ОКПО 33735897), а фактическое место нахождение: г.Харьков, ул.Завода Комсомолец, 34, возбуждено по материалам ГУМВД Украины в Харьковской области;

— 8.09.2008 г. Уголовное дело№ 411, возбуждено Следственным управлением СБУ по факту незаконного ввоза на территорию Украины товаров предприятием ООО «Легионторг», юридический адрес — г.Киев, проспект Механизаторов, 2 (код ОКПО 33735897);

— возбуждено несколько уголовных дел по фактам контрабанды на участках Западной границы Украины;

— возбуждено органами СБУ и Одесской таможни в отношении должностных лиц предприятий Тимошенко В., переместивших через таможенную границу Украины, груз ТНП на пароходах «Викинг» и «Атлант».

 После того, как Тимошенко выгнали с Львовской таможни за контрабандный беспредел, он так же отдал в ведение Федосова лесопилку в Ивано-Франковской области.

 Но лесопилка – это так, по мелочи.

 Основной бизнес Федосова в УБОПе – взяточники. Заказанные взяточники, кого берут на псевдо-взятках, во время распиливания денег за сделку. Взяточники, которых «закрывают» и заставляют откупаться. Судьи-взяточники. УБОП занимается судьями, Федосов – контролирует это направление. Они несанкционированно мониторят телефоны некоторых судей, выслеживают, чтобы потом иметь возможность влиять на судебные решения.

 Интересно, что при контрабандной направленности деятельности Федосова, официальным направлением его работы в ГУБОЗе долгое время была агентурная разведка. Дело это весьма тайное и щекотливое. Часто – связанное с политикой. Именно Федосов в 2004 году проводил «операцию» по внедрению агента в «Пору» и в дальнейшее подбрасывание в офис «Поры» на Подоле гранат и подстрекательских листовок. Но, «оранжевая» власть почему-то Федосова за это преследовать не стала, а оставила в ГУБОЗе и даже продвинула по службе. Может быть, потому, что начальником Киевского УБОПА стал давний дружок Федосова – Валерий Гелетей. С Валерой Эдик очень хорошо «поднялся» на нашумевшем в 2005 году «деле Володарского». В марте 2005 года в Киеве убоповцами был задержан гражданин Израиля Владимир Володарский, владелец автосалона «Порш» в «Мандарин-Плаза» и ресторана «Мандарин» на Подоле. Этот жулик занимался не только ресторанно-автомобильным бизнесом, но и поставкой из Украины в Израиль девушек для дальнейшей секс-эксплуатации в борделях. Все бы хорошо, и зло наконец-то наказано, но в ходе следствия Гелетей с Федосовым обобрали Володарского до нитки. Сначала брали деньгами, а потом квартирами, которые Володарский переписывал на родственников «сладкой парочки» в обмен на льготы в содержании и вычеркивания некоторых пунктов обвинения.

Успел «поработать» Федосов в убоповской разведке и против некоторых нынешних госчиновников высокого ранга. В частности, он занимался «нейтрализацией» помощницы тогда содержавшегося под стражей Бориса Колесникова и его адвоката Андрея Федура. Но, опять-таки, что удивительно, и при новой, уже региональной власти в лице министра Цушко, Федосов остался на месте. Может быть, благодаря искусству «подсиживать» и «стучать» на своих коллег, а может быть, благодаря тому что Федосов всегда работал на несколько фронтов. «Работая» против «регионалов» он вполне спокойно мог «сливать» их окружению справки базы «Скорпион», а работая против «оранжевых» точно так же предупреждать их о предстоящих действиях правоохранителей.

Поучаствовал Федосов и в еще более интересных делах. Так, многие связывают убийство криминального авторитета Виктора Рыбалко «Рыбки» и подрыв в лифте его бригадира «Звонаря» с неким заказом от других бандитов – Андрея Юги и Игоря Воронова. А почему бы, собственно и нет? Ведь деньги не пахнут, даже если на них кровь. А если организованную преступность нельзя побороть – то вполне можно ее возглавить.

 

Игорь Кивелиди, RTKORR.com

12.11.2010 13:36
Кількість переглядів: 1167
Мета новости...
новости, загрузка.
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
Інші публікації у категорії Дайджест про корупціонерів
КОМЕНТАРI
Березанівські хлопці: Ступак Іван Іванович справжня мразь
Сміттярі на лімузинах
Генадий Компромат

Що спільного у Дніпропетровська і Неаполя? Здавалося б, що крім мережі генделиків швидкого харчування з умовно-італійською назвою, з цією географічною місциною нас не поєднує нічого, навіть жодне з 13 “міст-побратимів” Дніпра не має італійської “прописки”.
Втім, це лише на перший погляд. Насправді зв’язок між цими двома містами кожен дніпропетровець може на власні очі спостерігати просто щодня.
Що спадає на думку пересічному мешканцю, коли він чує слово “Італія”? Перше, природно, це – знаменита італійська піца. А слідом – не менш знаменита італійська мафія. Перед очима одразу спливають постаті Віто Корлеоне або Аль Капоне. Напруживши пам’ять, дніпропетровець згадає, що наприкінці 2008 італійський Неаполь на весь світ прогримів своєю “сміттєвою кризою”, до якої була причетна та ж таки мафія, яка контролює збирання та зберігання відходів, перешкоджаючи будівництву заводів з переробки сміття.
Ми поки що у смітті не потонули (дякувати богу!), проте наявністю мафіозних угрупувань, які контролюють, зокрема, і “сміттєву” галузь, Дніпропетровськ не обділений. Щоправда, виглядають дніпропетровські мафіозі зовсім не так привабливо і романтично, як кіношні герої: ну не Марлони вони у нас, і не Пачини. Проте, за жорстокістю та цинічністю методів “наші” “їхнім” не поступаються. Сидячи у просторих владних кабінетах, дніпропетровські дони в іграшки не граються: одними з найприбутковіших їх “бізнесів” є видобування піску, гранітів та утилізація будівельного сміття.
Наше сміття – їхні гроші
Дніпропетровські звалища – абсолютно структурований і надзвичайно прибутковий нелегальний бізнес. В цьому переконані всі. Достатньо кинути оком на упорядкованість та організацію сміттярок: це і шлагбауми, і солдати, які збирають гроші з кожної машини, яка заїздить на територію сміттєзвалища, і відповідна робота з залучення нових “клієнтів”, і напрацьована система знижок та гарантій.
Попри те, що тема незаконних звалищ сотні разів порушувалась на апаратних нарадах різних рівнів, роздавались відповідні доручення ліквідувати нелегальні об’єкти, вони досі функціонують і навіть адмініструються. Всі зусилля екологічної інспекції, природоохоронної прокуратури та інших компетентних органів є безрезультатними. Екологи та природоохорнці пишуть скарги в прокуратуру та в міліцію, останні навіть влаштовують показові затримання – облави.
Втім, крім декількох дрібних порушників, зазвичай в тенета правоохоронців не потрапляє ніхто. Основний потік машин вирушає до балок-звалищ з настанням темряви. Тоді й втомлені від проведеної вдень роботи з відшукування та знешкодження злодіїв міліціянти сплять, та й ризик потрапити на очі місцевому люду – менший.
Звичайно, що за бажання правоохоронні органи без надзвичайних зусиль могли би вирахувати та затримати організаторів нелегального сміттєбізнесу. Але дивним чином міліція зосереджена лише на поверхневому розслідуванні. Чому так? Куди вивозяться будівельні відходи і кому належать найбільші у Дніпропетровську звалища? Розплутати клубочок взялися активісти молодіжного руху - «Дніпропетровщина без Ментокрила(Ступака І.І.)».
“Драстуйте, я ваша криша!”
Почалося все у 2006 році, пригадують Дніпропетровські підприємці та колишні порядні міліціанти, з якими вдалося поспілкуватися нашим активістам. За відсутності у місті легалізованого звалища будівельних відходів, вони були змушені шукати можливість вивозити будівельний брухт, якого у вщент заставленому кранами Дніпропетровську ставало дедалі більше. Так виникли звалища в Аптекарській балці, на вул. Казакова – за домовленістю з розташованим там гаражним кооперативом, підрядники вивантажували в балці грунт, тим самим виконуючи певні протизсувні роботи під будівництво гаражів.
Аж раптом на території балки з’явився невідомий досі вдягнений у “зонівську” куфайку чолов’яга, який заявив, що тепер кожна машина, яка заїздить на територію, мусить сплачувати йому певну суму: ЗІЛ – 50 гривень, КАМАЗ – 100 гривень. Цим нахабою виявився такий собі Олександр Семеняка (він же Вакуленко, Вакула, Свал, Вухо, Царь....), який, за даними кримінальної хроніки, у різних статусах проходив за цілою низкою кримінальних справ і має три терміни “відсидки”. До того ж Олександр - це людина Михайла Кашляка, який у Дніпропетровську представляє інтереси Сухаря.
Підприємцям не залишалось нічого іншого, як платити, адже з’ясувалося, що “директор” у балки з’явився непростий: в друзях у нього водились впливові міліціянти – керівництво Жовтневого райвідділу. Переконатися у цьому вони змогли вже незабаром: всі влаштовуванні комунальними службами та іншими органами аж до обласного УБЕЗу, УБОЗу та СБУ облави на нелегальних сміттярів закінчувались тим, що хлопці з Жовтневого райвідділу, які приїздили на виклик, заарештовували машину з ґрунтом і нібито забирали її до райвідділу. Втім, за найближчим рогом “порушника” відпускали. На той час першим замом начальника Жовтневого райвідділу Олександр Черняк (який згодом фігурував у справі по затриманню Донецьким УБОЗом чотирьох співробітників міліції). Саме він забезпечував “правову” підтримку Семеняці в його “бізнесі”.
З появою “директора” на звалищі почала діяти чітка схема збору данини: для кожного підприємства, яке вивозило сміття, були навіть розроблені спеціальні талончики, за якими вони мали право вивозити в балку будівельне сміття.
Основними клієнтами Семеняки були великі контори, зокрема фірми: ТОВ «УМБ-7» відомого в Дніпропетровську бізнесмена Більцана Костянтина - наближеного до самого Ступака І.І., та “СіМ” (або “БіМ” – будівництво і механізація) – один з підрядників фірми “Рубікон-Трейдинг”, яка здійснювала демонтаж “Дитячого світу”, “Башт”, “Слов'янки”. Увесь грунт та будівельне сміття з цих об’єктів утилізовувалось на нелегальних звалищах Дніпропетровська за безпосереднього кришування Семеняки.
Падйом ні па-дєцкі
Бізнес виявився прибутковим: якщо спочатку Саша Семеняка власноруч збирав гроші за в'їзд на сміттярку, то незабаром на території виникла спеціальна сторожова будочка, а збір грошей був покладений на найманців – осіб без постійного місця проживання. Вони ж, побічно, визбирували в привезеному смітті для шефа металобрухт, папір – все, що можна було здати і отримати додатковий прибуток.
Вже за кілька місяців Олександр Вакуленко перевзув кирзачі на нормальне взуття, а куфайку змінив на цивільний одяг. Прикупив він і засіб пересування: спочатку це був не новий Опель-Вектра, але дуже швидко він змінив її на Ауді А4, а потім – на новеньку темного кольору Хонду CRV(АЕ 0900 СК). Сміттєбізнес дозволив заповзятливому колишньому зеку поліпшити і житлові умови: з орендованої “двушки” він з родиною перебрався в шикарну чотирикімнатну квартиру в новобудові на Коробова.
Тож “бізнес” розширювався: слідом за звалищем на вул. Казакова виникли звалища на вулиці Мільмана, в Аеропорту (в старих Кайдаках), на Водійській, на Телевізійній – щонайменше шість великих звалищ, не рахуючи більш дрібних об’єктів.
Розробка нових місць для сміттєвої корпорації відбувалася дуже просто: містом нишпорили помічники Семеняки, які відслідковували, куди ж у Дніпропетровську вивозять сміття, щоб потім виставити на місці стихійного звалища свого “адміністратора”. Працювали по секторах: один відповідав за Жовтневий і Бабушкінський райони, інший – за Красногвардійський, Лівий берег тощо.
Криша в золотих погонах
З тими підприємцями, які не погоджувалися платити данину, працювали правоохоронці. В Жовтневому районі виховною роботою керував відомий вже нам Черняк, в інших районах також були “свої” міліціонери, які забезпечували здирникам прикриття. В тісній співпраці з Семенякою помічені були також окремі працівники відділу екологічної міліції міського управління МВС, зокрема Анатолій Лук’янчук та Володимир Дмитренко. Для громадськості вони створювали видимість активної роботи по боротьбі з незаконним вивезенням сміття, але фактично – покривали бригаду Семеняки за грошову винагороду. Пан Лук’янчук неодноразово розводив руками на зустрічах з журналістами, мовляв, зупинити незаконні дії з засмічування балок – неможливо, всі дії екологічної міліції виявляються неефективними. Можна лише уявити, як потішалися учасники злочинного угрупування, коли бачили в телевізорі свого спільника, який чесними очима дивився в телекамери і скаржився на невловимих злочинців.
Якщо вірити легкому на язик «Вакулі», який любить похизуватися своїми високими покровителями та їхньою всемогутністю, то існує чітка система «грошозаготівлі». Виглядала вона приблизно так: найманці на звалищах збирали данину з водіїв машин, щовечора передаючи їх Семеняці, наступною сходинкою, з його слів, був Андрій Щербак (працівник відділу “К” Служби безпеки України який придбав LEXUS RX 300 АЕ 0064 СМ), за яким слідував його колишній начальник Олександр Македонський. Своїм найвищим патроном Олександр Семеняка називає нікого іншого, як Ментокрила (Івана Івановича Ступака) — нинішнього заступника голови облдержадміністрації з координації правоохоронних органів, голову Дніпропетровської міської організації Партії регіонів, а за сумісництвом і громадської організації “Закон і честь”. Ступак, чий вплив на Дніпропетровщині значно посилився після перемоги Віктора Януковича і призначенням на пост голови облдержадміністрації Олександра Вілкула, і до того не пас задніх, попрацювавши першим заступником начальника облуправління СБУ, начальником обласної міліції та заступником по облраді у її голови Вілкула-Старшого. Нічого дивного, що при молодому губернаторі, який не має великого адміністративного досвіду, Іван Іванович відчув себе “не першою, але й не другою людиною” в області, і з усією енергією заходився розробляти нові й старі “хлібні теми”. Іван Іванович нам ще відомий з теми про дніпропетровських маніяків де впав обличчям в лайно.
Взагалі, ніхто з учасників цього злочинного ланцюжка не приховує причетність до сміттєсправи свого найвищого покровителя, навіть навпаки — відвертий демонстраж влади і безкарності є поки що непереможною зброєю. Адже загальновідомо, що Анатолій Лук’янчук, Андрій Щербак та Олександр Македонський є наближеними до Ступака людьми, та й сам Семеняка відверто хвалькує своїм “доном”. Задля більшого ефекту під час “залучення” нових “клієнтів”, він посилається на високопоставлених правоохоронців на рівні області: заявляє про наявність особистих стосунків із високопоставленими членами ступаківського угруповання — Віктором Троценком (один з керівників ГО” Закон і честь”, заступник начальника штабу УМВС України в Дніпропетровській області в 2007-2008 роках), Віктором Бабенком (начальник ГУ МВС України в Дніпропетровській області, керівник ГО ”Закон і честь”, він же – кум Івана Ступака), Валерієм Мазаном (перший заступник начальника ГУ кримінальної міліції в області) та представляється довіреною особою самого Івана Ступака – доречі відомого нам як психічно хвора людина. СТУПАК І.І. неофіційно знаходиться на обліку у декількох відомих невропатологів та психіатрів Дніпропетровщини.
У разі, якщо підприємці не бажають коритися і платити за виставленими бандою рахунками – саме проблемами з правоохоронними органами та порушенням проти них кримінальних справ погрожує непокірним Сашко Вакула.
Сашко порожняк не жене
Про те, що ці погрози не є порожніми вигуками, свідчить той факт, що абсолютна більшість тих, до кого Семеняка звернувся по добровільну сплату “податку” за виставленими ним тарифами, змушені погоджуватися на ці умови і щомісяця передавати до кишені “капітана” енну суму грошей. З тими ж, хто відмовляється підкоритися здирникові, справді починають “працювати” правоохоронні органи.
За даними нашої редакції, одним з таких строптивих підприємств, яке поставило під сумнів реалістичність висловлених вічно п’яним “довіреним обличчям” керівника міської ПР погроз, став Любимівський гранітний кар’єр. Втім, після тижня “роз’яснювальної роботи”, яку на підприємстві провело Управління по боротьбі з організованою злочинністю, керівництво різко змінило думку.
Як говорять керівники великих підприємств та олігархи Дніпропетровщини - Ступак І.І. дав дуже багато повноважень і керівнику Дніпропетровського обласного УБЕЗу відомому хабарнику та шуту – Іванову Юрію Володимировичу.
Хто задіяв у цій справі, яка є повністю в компетенції УБЕЗу, працівників УБОЗу та здійснив «маски - шоу» з десантуванням бійців підрозділу, атракціоном “фізіями на капот”, блокуванням роботи кар’єру та іншими невід’ємними атрибутами – невідомо, втім докази виявилися більш, ніж переконливими – гроші потекли до кишені Семеняки, а на підприємстві з’явилися “охоронні символи” – календарики із зображеннями лідера ГО “Закон і честь”. Ці безневинні сувеніри слугують певним знаком для правоохоронних органів, так би мовити – чеком про сплату.
Іншим прикладом є сумний досвід Дніпропетровського політика та успішного бізнесмена – Загіда Краснова, який відмовився платити Ступаку І.І. данину.
Зараз як всім відомо бізнес порядного бізнесмена та політика Загіда Краснова перебуває в складному становищі.
Всі пророчі слова пана Семеняки справдились. Це звучить дико, однак колишній зек, людина з відверто кримінальним минулим і не менш кримінальним сьогоденням таки має певний містичний зв’язок із правоохоронними органами Дніпропетровщини.
Звалище – то не тільки цінний "бабуляс", а й 3-4% рейтингу партії
Взагалі, громадська діяльність є не гіршою ширмою для свавілля, аніж міліцейська ксива. На додачу до всього, вона дозволяє донам виглядати для суспільства отцями-благодійниками і відводить від них зайві підозри.
Як розповів нам один з “ветеранів” сміттєвого промислу, кожне нелегальне звалище має свій “термін життя”. Зазвичай, він становить від одного до двох років (залежно від активності “адміністраторів”) – далі сміття банально нема куди складувати. Тож “тримачі” залишають звалище і переходять на інший, заздалегідь підібраний об’єкт. В нашому випадку організатори цього бізнесу змогли витиснути зі сміттярки максимум прибутку: закінчення функціонування звалища припиняє приносити гроші, натомість починає давати піар-дивіденти. Прикладом є Севастопольський парк, вулиця Мільмана та деякі інші об’єкти, де на місці звалищ ГО “Закон і честь” за ті ж самі “податки” з підприємців облаштувало парки, алеї та дитячі майданчики, якими Іван Ступак з однопартійцями хизуються на телебаченні та у ЗМІ.
Наразі, як стало відомо нашим активістам, різні підприємства сплачують капо від 100 тисяч гривень до кількох мільйонів. Куди йдуть зібрані Вакулою для боса гроші? Можливо, саме у такий спосіб наповнюється партійна каса провладної Партії регіонів? А можливо, ці гроші йдуть на фінансування виборчої кампанії самого Івана Ступака, який, попри домовленість діючого мера Івана Куліченка з керівництвом ПР, все ж розглядається як один з реальних претендентів на посаду міського голови Дніпропетровська від силового крила регіоналів?
Така ситуація виявляє досить непривабливе обличчя біло-блакитної влади та, зокрема, команди губернатора Дніпропетровщини Олександра Вілкула, за спиною якого його заступник Іван Ступак у досить сумнівний спосіб “координує діяльність правоохоронних органів” та забезпечує “чисто донецький” імідж місцевих регіоналів. Наразі серед підприємців області вже пішов поголос про те, що анонсована владою “команда проффесіоналів” не лише закрутила фіскальні гайки, збільшивши у кілька разів податкове навантаження, але також впроваджує тіньове, “кримінальне оподаткування” бізнесу. Під прикриттям “сильної влади”, яка вибудувала жорстку вертикаль, сконцентрувавши в одних руках виконавчу, представницьку владу та силові структури, активізувалися різного роду співучасники - кримінальні ділки, які облаштовують свої оборудки та наповнюють власні кишені, бравуючи календариками(ГО “Закон і честь”, яку очолює особисто ментокрил) зі світлими ликами своїх донів.
З часів бравого комісара Каттані мафія змінилася і в самому Неаполі, й у нашій країні. Нині нас грабують не гобліни з ножами та стволами в руках, а цілком пристойні на вигляд особи з бездоганними біографіями та анкетами, з дипломами престижних заморських університетів та коледжів у кишенях костюмів від Версаччі, Армані або якогось іншого короля високої моди. І сидять ці гламурні грабіжники не у брудних бандитських "малинах", а у авторитетних державних структурах, у затишних кабінетах з вельми солідними вивісками на дверях. І носять пишні титули державних мужів, а не наколки "злодіїв у законі". Награбовані у народу скарби ці "кабінетні пірати" уже не закопують під дубами у темному лісі , а виставляють на показ, хизуючись награбованим та власним нахабством. Вони не бояться ні Закону, ні Влади, бо самі є Владою і у них під контролем Закон. У деяких – на додачу ще й Честь, зареєстрована Мін’юстом.
Тільки от з Країною у них не склалося. Чи може з мізками. Якщо італійські боси і їх підлеглі капо переживають за те, щоб бізнес ішов вдало, щоб країна багатшала ї їх статки весь час зростали за рахунок збільшення ринку, нашим доморощеним Джовані – аби урвати тут і зараз. А далі – хоч сміття не викидайся.

Словничок
Бос, дон або хрещений батько (англ. boss)— голова родини. Отримує відомості про будь-яку «справу», вчинену кожним членом родини. Бос обирається голосуванням капо.
Консіл’єрі (англ. consigliere)— радник родини, людина, якій бос може довіряти й до порад якого прислухається. Він служить посередником при вирішенні спірних питань, виступає посередником між босом і підкупленими політичними, профспілковими або судовими діячами або виконує роль представника родини на зустрічах з іншими родинами.
Капореджиме (англ. caporegime), капо, або капітан — голова «команди», або «бойової групи» (що складається із «солдатів»), який відповідає за один або кілька видів кримінальної діяльності в певному районі міста й щомісяця віддає босові частину доходів, одержуваних із цієї діяльності («засилає частку»). У родині звичайно 6—9 таких команд, і в кожній з них — до 10 солдатів. Капо підпорядковується самому босові.
Солдат (англ. soldier)— самий молодший член родини, якого «увели» у родину, по-перше, оскільки він довів для неї свою корисність, а по-друге, за рекомендацією одного або декількох капо. Після обрання солдат зазвичай попадає в ту команду, капо якої його рекомендував.
Співучасник (англ. associate)— ще не член родини, але вже людина, наділена певним статусом. Він звичайно виконує функції посередника при угодах із продажу наркотиків, виступає в ролі підкупленого представника профспілки або бізнесмена й ін. Коли з'являється «вакансія», один або кілька капо можуть рекомендувати корисного співучасника в солдати.

Ваше iм'я: Ваш e-mail:
Тема:
Коментар:
Введiть код:
НАЙПОПУЛЯРНIШЕ
Знов про тендерну палату [переглядів 4894]
ЛІДЕРИ ОБГОВОРЕННЯ