19.01.2012 16:49 Наша кнопка  |  Всi новини
GRIVNA ГРИВНА Госзакупки в Украине
ГРИВНА. Державні закупівлі в Україні
На головну Новини держзакупівельАналітикаТендерна мафіяТендерний захват УкраїниПротестДосьє на мафію
?РОЗДІЛ: Новини держзакупівель
Чортківська відьма, кукурудзяний крадій і тендерна мафія














- Віра Пстрак? Ви питаєте про Пстрачку? Авжеж, я її знаю. У неї мати була відьма. І сама вона відьма або бандитка...

Питання, хто така Віра Пстрак, виникло після того, як вона брехливо звинуватила мого друга Вадима Гладчука в крадіжці двох ящиків цвяхів. В результаті він опинився в тюрмі, в камері з бомжами, голодував і мало не помер. Щоб знайти відповідь на це питання, я поїхав на батьківщину наклепниці – в районний центр Чортків Тернопільської області.



Її знає і боїться половина міста



Приїхавши в місто Чортків, я розпитував людей на вулиці навмання і думав, що це безнадійна справа. Але це прізвище виявилось знайомим навіть людям з вулиці.

- Цю аферистку знає половина міста, вона у всіх брала гроші і не повертала, а ще робила фальшиві візи. – розповідає випадковий перехожий.

- Багато про неї чув, але боюся говорити. Це все чутки. Як мене звуть? Не скажу.
– каже інший перехожий.

Мені швидко показали будинок на вулиці Степана Бандери, 15, де Віра Пстрак мешкала в квартирі під “щасливим” № 13 до переїзду в Київ. Від сусідів я дізнався багато цікавих і моторошних подробиць. Згодом телефонний довідник Чорткова дозволив вийти на зв’язок з іншими свідками...

Ця “success story” (історія успіху – англ.) дівчини з провінції написана зі слів людей, які постраждали від її головної “героїні”, або добре знали її. Як читач вже здогадався, Віра Пстрак крокувала до заможності та успіху по головах людей, переступаючи через чуже горе чи наживаючись на ньому.

Не всі ці люди побажали назвати себе. Їхній страх зрозумілий – йдеться про людину, яка “кинула на бабки” сотні, якщо не тисячі людей, розорила цілий завод, здобула собі “кришу” на вершині політичного олімпу і посадила в тюрму за фальшивим звинуваченням відомого парламентського журналіста. Та якщо цією статтею зацікавляться компетентні органи, імена і контакти моїх джерел будуть передані у розпорядження слідства – за умови гарантії захисту свідків.



Дочка знахарки пішла торгувати



Віра Пстрак народилася 7 вересня 1963 року. Її батько був не місцевим – приїхав чи то з Туреччини, чи то з Греції. Її мати Євгенія Йосипівна, 1936 р.н., за чутками, практикувала як знахарка – це “мистецтво” передається в їх сім’ї з покоління в покоління. Харизму матері, а може, і її чаклунську науку успадкувала Віра змалечку. Тим більше, що природа обдарувала її яскравою зовнішністю та вмінням причаровувати чоловіків.

Вчилася Віра Пстрак у чортківській школі № 4, де викладали німецьку мову. За словами однокласників – задавалася, багато про себе думала, була жадібною і злою, але вміла прикидатися доброю і лагідною, якщо їй це було потрібно. Після закінчення школи про вищу освіту не думала. Пішла працювати в торгівлю, до продуктового магазину.




В цьому продовольчому магазині торгувала Віра Пстрак



В тоталітарній державі Радянський Союз, частиною якого тоді була Україна, це була дуже вигідна професія. На прилавках постійно не вистачало якісних продуктів харчування (ковбаси, круп, інколи навіть цукру або солі), побутової техніки, товарів широкого вжитку. Рідкісні товари звалися “дефіцит”, і коли “дефіцит” з’являвся на короткий час в магазинах, до них вистроювались довжелезні черги. Власне, довжелезні черги були тоді всюди. Декому товари продавалися поза чергою – за особливою ціною чи за особливі послуги. Щоб влаштуватись навіть простим продавцем в гастроном, поближче до “дефіциту”, треба було задіяти серйозні зв’язки, а крім того ще й “дати на лапу”.

Працюючи в продуктовому магазині, Віра Пстрак обзавелася купою “потрібних” зв’язків, в тому числі серед комуністичної номенклатури – тодішніх можновладців. Всім їм був потрібен “дефіцит”.

Вона кидає свого першого чоловіка – простого “пролетаря”, від якого вона народила сина Віктора. Користуючись новими зв’язками, виходить заміж за сина директорки будинку культури, бере його прізвище, стає Сушельницькою. Для неї це перший крок до здобуття престижу, високого місця в суспільстві.



Ненаситна і невгамовна



Але розпад Радянського Союзу і утворення незалежної України, у якій серед економічних негараздів культура перестала бути “престижною”, ламає плани честолюбної працівниці радянської торгівлі. Та й стара система торгівлі розвалилася, “дефіцитом” тепер торгують кооперативи, а не державні магазини.




До переїзду в Київ Віра Пстрак жила тут, на вул. Степана Бандери, 15



Віра Пстрак звільняється з магазину, починає займатись комерцією, затягує знайомих і незнайомих людей в “піраміду”, продає якісь сумнівні акції, заробляє чималі гроші, а ще більші – бере в борг як стартовий капітал для нових авантюр. Бо час був такий, що, якщо вірити рекламі по телебаченню, можна легко стати міліонером...

- Ходили до неї люди, як по свячену воду. Прокатала працівників швейної фабрики, втягнула їх в піраміду. Вони і до мене в двері стукалися, розповідали про свою біду, питали, коли вона вдома буде. Казали, ми зібрали гроші, купили у неї акції якоїсь фірми з прибалтики, по яким 300% прибутку, а тепер ці акції перетворилися на туалетний папір… - розповідає Ольга, сусідка Віри Пстрак.

- Шуму від неї було багато. Вона зі всіма сварилася, і люди з нею сварилися. Приходили до неї, стукали в двері, кричали, вимагали грошей. Навіть двері їй ломали, але нічого і не добилися. Вона страшна жінка. Сусіди з нею не розмовляли, ніхто з нею не дружив. Коли її дід помер, вона почала збирати гроші на похорон, на вінок, але їй ніхто не давав,- розповідає Лілія, інша сусідка.





Двері квартири № 13, де жила Віра Пстрак -
саме сюди ломилися кредитори,
не даючи спати її сусідам.



В 1992 році у Віри Пстрак був червоний “жигуль”. Стояв на подвір’ї будинку. Тоді купити машину міг далеко не кожен. Їй спалили цей “жигуль”, бо вона не віддала комусь великий борг. Афганцю, який відремонтував її машину і пофарбував в синій колір, вона не заплатила, годувала його обіцянками, а потім, щоб здихатися, подала на нього скаргу в податкову інспекцію – ніби він не платить якийсь податок.



Фальшиві візи



Піраміда одного дня обанкротилася, залишивши без заощаджень купу легковірних “лохів”. Обанкротилась і вся економіка держави. Тисячі людей поїхали жити і працювати за кордон, незважаючи на те, що там їх ніхто не чекає. Візу отримати непросто, але люди готові душу продати за цей папірець. Віра Пстрак береться за великі гроші робити для людей фальшиві візи... На початку 90-х років це коштує сотні доларів, потім – тисячі...

- Років п’ять тому (2002 – прим. авт.) мій син Василь хотів поїхати в Англію,- розповідає Ярослава Ухач,- На похоронах чоловіка мені один друг сказав, що якщо син хоче поїхати за кордон, хай звернеться до Віри Пстрак. Та йому сказала, куди й до кого піти. Це був офіс у будинку біля вокзалу. Сама вона грошей у нього не брала, брав мужик по імені Василь. Це було за два місяця до виборів. Син зайшов в кабінет, на дверях якого було написано “Трудова Україна”, і дав гроші за візу тому Василю - $ 2500.
Тим часом одна моя знайома хотіла поїхати в Америку до сестри. Вона теж пішла до Віри Пстрак, та послала її до Василя, він взяв з неї 8000 доларів за фальшиву візу. Сестра продала будинок, щоб розрахуватись.
Так от, про мого сина. Чекали, чекали місяць, два – ніякого толку. Тоді почали видзвонювати. Вона каже: все, збирайте речі, треба їхати. Син поїхав в Київ. Там вона наймала квартиру, в ній жили вісім чоловік і чекали дозволу їхати за кордон. Їм все казали: поїдете в четвер або в вівторок, минав тиждень за тижнем, документів не було. Нарешті їм дали паспорта з фальшивими візами. Вони купили білети на різні дні, мій син мав відправитись за кордон одним з останніх. І от він дізнається, що кількох арештували і лише один доїхав... Побродив він по Києву і не захотів ризикувати – повернувся назад, додому.
Тоді я знайшла того Василя і сказала: “Поверни гроші”. Він сказав, що поверне, але обіцянку виконувати не поспішав. Коли стало остаточно зрозуміло, що свої $ 2500 я від Василя назад не отримаю, звернулася до Віри Пстрак. Вона сказала: “Всі питання до Василя, я в тебе грошей не брала, він мені дав тільки комісійні 100 доларів”.
Син написав заяву до Піскуна. На неї відкривали діло, потім закрили, бо свідків нема, доказів нема. Займався цим Генеральний прокурор, Служба безпеки України.

На той момент, коли це діло закрили, у Віри Пстрак вже була потужна “політична криша” на всеукраїнському рівні. Але не буду забігати вперед, бо з її життя в середині 90-х років вдалося дізнатись багато цікавого. В цей час вона йде на авантюри, провокує, свариться з людьми і шукає шляхів до заможності в новій “демократичній” державі. Користь їй приносить не тільки знайомство з аферистами, що роблять фальшиві візи – в рамках програми обміну досвідом українсько-німецької асоціації “Земля і люди” (яку, до речі, очолював нардеп Олександр Ткаченко) в Україну приїзжають бізнесмени з Німеччини, і вона знайомиться з ними, зав’язує корисні зв’язки, не втрачаючи надії “підчепити” когось із них та поїхати за кордон.



Хамство



Втім, ці стратегічні задуми не дозволяють жити на широку ногу, і у повсякденному житті та людських стосунках пані Пстрак постає перед сусідами як звичайна “жлобиха”. Її сусідка Роза розповідає:

- Коли я приїхала з Германії, вона прийшла до мене в гості. Їй сподобався німецький килим. Вона попросила продати його. Відносини у нас були начебто дружні, я подумала і погодилась – Віра давала щедру ціну. Вона забрала килим і сказала, що заплатить пізніше. Грошей від неї я так і не дочекалася, тому розірвала з нею всякі стосунки.





В цьому будинку лише один під’їзд.
Віра Пстрак жила на 3 поверсі,
а замість іномарки на фото
в середині 90-х тут був припаркований
її “жигуль”.



В іншій історії, яку розповідає Марія Вербицька - сусідка з поверху нижче від квартири Віри Пстрак, яскраво видно весь її характер:

- Наша сім’я натерпілася від цієї аферистки, як ніхто інший. Вона залила нашу квартиру – 18 літрів води пролилося, у нас впала стеля в ванній кімнаті. Вона пообіцяла відшкодувати збитки. Ми почекали, нагадали їй про обіцянку. Вона знову пообіцяла заплатити за нашу зіпсовану стелю, за меблі. І продовжувала обіцяти, а потім їй, мабуть, набридло прикидатися добропорядною жінкою і вона почала хамити нам та погрожувати. Мого чоловіка, що нагадав їй про борг, схопила за барки і подерла йому обличчя. “Не дам вам ні копійки, забудьте, бо я зроблю вам неприємності” - казала. Тоді ми подали на неї в суд. Вона почала нас залякувати, вимагала забрати свою заяву, але ми стояли на своєму. Справу було вирішено в нашу користь. Оскільки виконувати рішення суду Віра не збиралася, ми попросили судового виконавця арештувати її “жигуль”. І от, коли він прийшов з автоінспектором за машиною, вона накинулася на автоінспектора, зірвала з нього погони! Уявіть, яке хамство... Потім вона таки заявила, що віддасть гроші. Коли прийшов судовий виконавець Радомінський, вона йому сказала, щоб мій чоловік спустився на вулицю і стояв під її вікном. З вікна вона кинула чоловікові целофановий пакет з грошима.

 

 


Приворожила закон


Від певного джерела в Чортківському міському суді мені стало відомо, що на Віру Пстрак неодноразово подавали позови до суду. І не тільки люди, у яких вона брала в борг та не віддавала, але й державні установи. Чортківська філія “Укртелекому” стягнула з неї 9 000 гривень боргів за телефонні розмови. Особливо дивно, що їй ніхто не наважився відключити телефон, хоча вона не платила досить довгий час.



Двері суду завжди відкриті для кредиторів Віри Пстрак.


Неодноразове притягнення до суду примусило її завести знайомство з адвокатами, вивчати свої права і... зловживати ними. Скоро вона вже сміялася над тими, хто йшов до суду проти неї без адвоката, сподіваючись на те, що достатньо буде розповісти судді правду і показати документи. Вона вміла добиватися свого від влади та державних установ як традиційними методами, на зразок скарг та банальної корупції, так і “дещо нетрадиційними методами” (за виразом одного з її сусідів).




Чортківський районний суд (вул. Степана Бандери, 13)
розташований прямо навпроти колишнього будинку Віри Пстрак.
Не дивно, що вона, маючи нелади з законом,
при першій же можливості вирішила переселитися
подалі від “казенного будинку”.


- Одного разу, коли на неї хотіли завести кримінальну справу за шахрайство і Пстрак знала це, вона написала заяву, що її життю загрожує небезпека. До неї послали міліціонера. Вона одяглась в халат прозорий і почала ходити навколо нього кругами, явно щоб спровокувати і написати потім заяву про переслідування... – цю історію цілком серйозно повідомив мені колишній працівник міліції. Причому не він один каже такі дивні речі.

- Коли я працював начальником міського водоканалу, одного разу вона поскаржилась, що у неї в квартирі труби течуть,- розповідає Мирослав Катеринюк,- Знаючи її репутацію, я послав на виклик нашого головного інженера, щоб все було зроблено як слід. Уявіть собі моє здивування, коли той повертається, каже, що в квартиру вона його не впускає і мало не побила! Чому? Не може пояснити. Не сподобався він їй чимось. Потім телефонує мій начальник з обласного водоканалу, вимагає пояснень, що сталося між головним інженером та тією жінкою... Єдиний такий випадок був, тільки з нею, більше ні з ким! А тепер, коли я працюю начальником бюро технічної інвентаризації, вона мені постійно телефонує і питає, коли буде готовий опис майна Колиндянського концентратно-дріжджового комбінату. Моїх пояснень, що ніхто не розпоряжався той опис готувати, вона не слухає. Каже: “я цей завод пущу з молотка”... Вона хоче продати комбінат, шукає інвентарну справу, хоче знати, які там є цехи, обладнання.


Наїзд на сина


В 1997 році, коли авантюрні спроби вирішити свої матеріальні проблеми мало не довели Віру Пстрак до в’язниці, а боржники натовпами брали в облогу її помешкання, раптом сталася фатальна подія: її син попав під машину.

Сталося це 18 вересня 1997 року. Пстрак Віталій Євгенович, 1984 року народження, сидів з приятелем на велосипеді марки “Ровер” біля узбіччя дороги на вулиці Зеленій. По дорозі проїжджала вантажівка ГАЗ-52, яка належала ВАТ „Колиндянський концентратно-дріжджовий комбінат”. Приятель Віталія з невідомих причин вирішив зістрибнути з велосипеда, і хлопець, втративши рівновагу, полетів під колеса. Сталося це вже тоді, коли машина минала хлопців, тож ця подія відбувалася в “сліпій зоні” – водій Волощук не бачив, що з іншого боку від нього один з велосипедистів попав під машину. На щастя, пасажирка вантажівки глянула у вікно і попередила водія вигуком. Той загальмував.

Голова Віталія Пстрака попала під заднє праве колесо машини, він лежав непорушно, і водій, вважаючи його мертвим, побіг повідомляти про аварію до найближчого відділку міліції. Тим часом один зі свідків події сів за руль, відкотив вантажівку назад, і Віталія Пстрака витягли з-під колеса. У нього був деформований череп, погіршився слух, хлопець практично осліп на ліве око і до того ж отримав перелом ключиці. Хлопця відправили в міську клінічну лікарню.

“Не було щастя, так нещастя допомогло” - кажуть люди в таких випадках. Одразу після цієї трагедії Віра Пстрак взялася “вибивати гроші” з водія. Але той був незаможною людиною, звільнився з комбінату і кудись поїхав. До того ж, у висновку судово-автотехнічної експертизи № 284 від 20.02.1998 говориться про те, що водій виконував всі правила дорожнього руху і з об’єктивних причин не міг перешкодити настанню аварії, а отже – чистий перед законом. Незважаючи на численні скарги Віри Пстрак до різних інстанцій, старший слідчий Бахір Р.Д. закриває кримінальну справу за фактом наїзду.

У лютому 1999 року вона подає судовий позов щодо відшкодування матеріальних і моральних збитків до “Колиндянського КДК” і вимагає від комбінату відшкодувати їй 27835 грн 88 коп матеріальної шкоди і 30 000 грн моральної шкоди.


Близьке знайомство з Олександром Ткаченком


Поки син лежить в лікарні, Віра Пстрак знову набирає в борг силу-cиленну грошей “на лікування сина”, розраховується з найбільш незручними зі старих кредиторів та пише численні листи до різних інстанцій, благаючи про грошову допомогу. Просить величезні суми: вона, мовляв, хоче лікувати сина в Сполучених Штатах Америки, бо вітчизняні ескулапи не змогли нічого зробити з деформацією черепу та вадами слуху і зору.

Зі своїм горем вона звертається в громадську приймальню кандидата в президенти, тодішнього спікера Верховної Ради Олександра Ткаченка. До речі, пан Ткаченко у 1982-85 роках очолював виконком Тернопільської облради, тож ця область є його вотчиною. До того ж тут активно діє агропромислова асоціація “Земля і люди”, президентом якої був тоді Олександр Ткаченко і в діяльність якої побіжно замішана Віра Пстрак.

В результаті прихильна до Ткаченка газета “Сільські вісті” 5 жовтня 1999 року друкує статтю “Бог допоміг. Допоможуть і люди” за підписом І. Мушак. Перш за все в цій статті вкидається в око грандіозний “вріз” – виділена великим жирним шрифтом посередині статті цитата Олександра Ткаченка:

- Те, що розповіла Віра Пстрак, обпекло мене. У цьому випадку, як у краплині води, відображається брехлива жорстокість режиму, який треба змінити. Все зроблю, щоб Віталик одужав. Це мій обов’язок.

Стаття заслуговує повного дослівного цитування хоча б з міркувань об’єктивності. Отже, перед вами, шановний читач, версія подій від Віри Пстрак.





ЦЕ БУЛО сонячного вересневого дня 1997 року. Страшна пригода сталася в Чорткові на Тернопільщині. Автомобіль наїхав на хлопця. Дитину понівечено геть. Діагноз: відкрита черепно-мозкова травма, перелом основи черепа, перелом кісток черепа, перелом сплетіння черепа, забій головного мозку важкого ступеня, церебральна кома протягом 25 діб.
Слова професора після операції мовлені до вбитої горем мами:
— Шансів вижити немає. Готуйтеся до похорону.
Вона вийшла з лікарні і пішла до церкви. Рік тому тут відспівували її батька, якого вона дуже любила. Церква була порожня, і Віра стала навколішки і почала читати молитви, які добре знала. Але чомусь запиналася на півслові. Сльози текли з очей. І раптом вигукнула: “Боже, ти знаєш, що таке втратити сина! Я тільки зараз зрозуміла, що ти відчував, коли Твій Син пішов на відкуплення за нас. Прости мені мої гріхи, не карай мою дитину. Я знаю, як сильно ти любиш нас. Але коли так, Боже, то не дай померти моєму хлопчикові”.
Несподівано Віра відчула спокій і впевненість, що її син житиме.
Пізніше Віталик розповів про своє перебування на тому світі. Він зустрів покійного діда і той запитав його: “Що ти тут робиш?”. “Не знаю”. “А-а, — сказав дід, — я все зрозумів. Іди назад, бо там мама плаче”.
Щоб мама не плакала, хлопчик повернувся у своє спотворене тіло, терплячи невимовний біль. Пізніше Віра почула від експерта: “В Україні ще не було воскреслих із таким діагнозом. Це диво, що Віталик живе, та ще й при здоровому розумі”.
Хлопчик осліп на одне око, а щоб врятувати друге, потрібні були важкі операції і дуже дорогі медикаменти. Віра приїхала до Києва, пішла у приймальню Президента України. Прохання одне: дозволити їй зняти із ощадкнижки 15 тисяч “заморожених” гривень. Писала прохання в шикарному, щойно відремонтованому кабінеті. Вона бачила, що якийсь мізер від вартості ремонту такого кабінету міг би врятувати її сина. З того часу в неї з’явилася своя грошова одиниця: вартість хірургічної операції 2000 гривень (це два роки тому). Щоб врятувати Віталику зір, потрібно щонайменше чотири операції.
Якийсь чиновник “пояснив”, що її Віталій — лише один із мільйона вмираючих українців. Такий він і в очах Президента — просто статистика.
У сльозах Віра поїхала додому. Через місяць прийшла відписка, що її звернення передане в Міністерство охорони здоров’я. А щодо грошей, то може отримати 48 гривень зі своїх заощаджень, коли їй виповниться 80 років (Вірі було 32). На цьому турбота про статистику закінчилася.
На першу операцію за вказівкою голови Тернопільської облради Б. Бойка банк виділив кредит 2000 гривень. А недавно з неї почали вимагати повернення цих грошей. “Я подумала: мене за 2000 знайшли, а Лазаренко із мільйонами втік. Не вірю, що Кучма не знав про те, що він тікає. А коли прочитала діагноз Лазаренка, за яким він вилетів на лікування в Грецію: порушений сон і підвищене потовиділення, для мене було знущанням. Порівняйте з діагнозом мого сина, - розповідає Віра.— Кілька днів тому знайшла у поштовій скриньці особовий листок Олександра Ткаченка із телефоном. Відчула ніби якийсь поштовх. Бо всі, хто мене відсилав геть, посилалися на Верховну Раду. І коли я подзвонила, трубку підняла дівчина Таня. Зі мною ще ніхто не говорив так співчутливо. І в мене з’явилася надія”. Допоможіть і ви. Тел.: (03552) 2-10-04. Віра Євгенівна Пстрак.

В цій статті натяками обмальовано такі привілеї для “нещасної матері”, на які навряд чи міг би сподіватись рядовий українець навіть (і особливо!) від Олександра Ткаченка. Читаючи цю сльозливу мелодраму, селяни навряд чи могли б припустити, що Вірі Пстрак буде виплачено з “втрачених вкладів” на ощадній книжці 10 000 гривень, що її син скоро лікуватиметься, а в той же час житиме і вчитиметься у США, і все це – невідомо за які кошти. А пізніше під приводом повернення цих коштів буде доведено до банкрутства ціле підприємство.

У Віри Пстрак в той час, коли вийшла ця стаття, з’являється “волохата лапа” у вищих сферах влади. Наче з-під цієї лапи вийшов такий цікавий документ, як лист голови Тернопільської обласної держадміністрації В. Коломийчука до голови правління ВАТ “Ощадний банк України” Грибкова В.Н. № П-16/2362-6 від 21.12.99, де сказано: “Просимо у винятковому порядку дати дозвіл на виплату Чортківським відділенням Ощадного банку України коштів із заощаджень Пстрак Віри Євгенівни в сумі 10 тис. гривень”. Про повернення “втрачених вкладів” мріють мільйони! І це, виявляється, доступно... але – одиницям.





Про наявність “волохатої лапи” свідчать такі цікаві документи, як лист Генеральної прокуратури України до Віри Пстрак № 04/2-7134-99 від 29.11.99, в якому йдеться про те, що “Генеральною прокуратурою України розглянуто Вашу скаргу, що надійшла зі зверненням Голови Верховної Ради України Ткаченка О.М.”., і лист з Управління справами Верховної ради України № 15-27/636 від 26 листопада 1999 року до головного офтальмолога Центру мікрохірургії ока міністерства охорони здоров’я України з проханням провести повторне медичне обстеження Пстрак Віталія.





В той час спікер Олександр Ткаченко, до речі, був одним з лідерів Селянської партії України. І в 2006 році з його однопартійцем, народним депутатом IV скликання, помічником Олександра Мороза Георгієм Довганчиним сталася історія, яка яскраво ілюструє ставлення “селянських депутатів” до рядових жертв дорожно-транспортних пригод.

Син екс-нардепа Андрій за кермом автомобіля BMW-318 на пішохідному переході на Контрактовій площі в Києві 23.03.2006 збив дівчину, Світлану Стьопіну. Злякавшись скоєного, Андрій Довганчин запхнув Світлану на заднє сидіння свого автомобіля і повіз до лікарні. Туди терміново приїхала її мати, застала на місці вельможного батечка, який запропонував їй “відступних” 1000 гривень. Мати збитої дівчини сказала, що вона не знає, скільки коштуватиме лікування, і запропонувала екс-депутатові оплачувати лікування своєї дочки. Той розсміявся і заявив, що вона хоче багато, а не отримає нічого. Далі він про щось поговорив з лікарями, і вже наступного дня дівчину майже силою випхали з лікарні, хоч вона ледве стояла на ногах. Попередній діагноз – струс мозку, сильна кровотеча раптом був оголошений таким, що “не підтвердився”. На лікування дочки мати витратила більш ніж 20 000 грн., а коли подала на синка “селянського” депутата в суд з вимогою відшкодувати збитки, отримала... дулю з маком. Суд лише присудив Андрію Довганчину півтора роки обмеження волі умовно з позбавленням права керувати транспортними засобами, але цей судовий припис “мажор” вперто ігнорував, ганяючи по Києву на своєму відремонтованому BMW.

Тож навряд чи просте співчуття штовхнуло Олександра Ткаченка на численні подвиги заради порятунку Віталія Пстрака, про які читайте нижче. Втім, варто відзначити: у нього є дещо спільне з Вірою Пстрак – нерозуміння, що борги треба повертати (ця “дрібниця” ріже вухо навіть у єлейній статті в “Сільських вістях”). І тут автор вважає доречним зупинитися докладніше на тому, як Олександр Ткаченко “освоював” і “повертав” американські кредити, будучи президентом агропромислової асоціації “Земля і люди”. Тим більше, що ця давня історія актуальна і понині, але докладної інформації в Інтернеті про неї практично нема – довелося брати старі газети і сканувати.


Як Олександр Ткаченко нагрів
український держбюджет на $ 70 000 000


Власне, ця історія “розкрутилася” з наступного документа (цитується за газетою “Рада” від 30.06.1994):

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ
20 червня 1994 року на першій сторінці “Нью-Йорк-Таймс” було надруковано статтю, після якої Україна стала об’єктом світового скандалу. На підставі міжурядової угоди між Україною та США Україні було надано торік кредит на 500 млн. доларів США. В рамках цього кредиту асоціація “Земля і люди” одержала 70 млн. доларів строком на рік (до 30.03.94р.) Цю асоціацію очолює (чи очолював) нинішній перший заступник Голови ВР О.М.Ткаченко.
Україні було продано 195 527 мішків насіння кукурудзи на 11 млн. доларів (яке виявилося недоброякісним), хімікати, офісні меблі та 200 комбайнів — за ціну, що значно перевищувала загальноприйняту (10 млн. прибутку як комісійні одержали при цьому компанії Транс Кемікал та “Зенека ІНК”); фірма Транс Агро виплачувала офіційним особам хабарі, в тому числі автомобілями-іномарками. Одну цих десяти іномарок, за свідченням генерального директора Михайла Вогелера, одержав пан Ткаченко.
Сьогодні Україна відмовляється повертати ці 70 млн. доларів у Сіті-банк, який фінансував справу, і кошти мають бути покриті Експортно-імпортним банком США, який гарантував позику, за рахунок американських платників податків.
В цій брудній історії неморально показали себе обидві сторони — американська та українська. І справа, звісно, не в п.Ткаченкові, а в престижі Української Держави. То ж не дивно, що разом з журналістами ми запитуємо: “Що про нас думатимуть американські громадяни, які чесно працюють та платять належні податки своїй державі — для того, щоб п.Ткаченко та його комуністичні колеги-”агробізнесмени” могли кататися на люксусових іномарках?”.
Народний Рух України і я особисто як депутат наполягаємо на створенні парламентської комісії із запрошенням міжнародних експертів для розслідування цієї афери. Пан Ткаченко мусить або спростувати ці дані, або, якщо вони підтвердяться, подати у відставку, — як людина, що зганьбила Україну.
Лесь ТАНЮК, народний депутат України, округ 267, М.Дрогобич Львівської області, НРУ.





Цей документ став підсумком грунтовних журналістських розслідувань Леся Танюка “Хто з’їв моє м’ясо” (Дрогобич, вид-во “Відродження”, 1994) та “Як рубали фермерів під корінь, або дещо про кукурудзяні подвиги Олександра Ткаченка, президента, мученика і патріота” (воно опубліковане у кількох десятках номерів газети Вячеслава Чорновола “Час Time” за 1995 рік).

Після цього депутатського запиту перевіркою бізнесової діяльності асоціації “Земля і люди” зайнялася Генеральна прокуратура. За два тижні перевірки — зловживань виявлено стільки, що їх ледь вмістили в 37 томів кримінальної справи. Стало відомо про вражаючі факти розкрадання державних коштів. Скажімо, асоціацією “Земля і люди” закуповувалися за кордоном комбайни за ціною 130-160 тисяч американських доларів, тоді як їх реальна вартість в Сполучених Штатах — 65 тисяч доларів. Асоціація “Земля і люди” не забула потурбуватися й про власне благополуччя. За державну валюту для власних потреб асоціацією закуплено за кордоном першокласне офісне обладнання, “іномарки” ( 22 “форди”, “джипи”, “лумина”), навіть імпортний... туалетний папір!





Однією з глобальних закордонних закупок ткаченківської асоціації (знову ж таки за державну валюту) стало насіння кукурудзи. Кукурудза, закуплена й завезена в Україну асоціацією “Земля і люди” — як виявилося, сумнівної якості. Вона без чітко визначеного сорту. Асоціація стверджує, але не може надати відповідну документацію, що це — якийсь (?) гібрид. До того ж, застосування цього “гібриду” 1993 року (і це документально підтверджено!) уже завдало чималих збитків державі... Зокрема, тільки по Вінницькій області — біля 1 млн. доларів. За цих обставин, безперечно ж, своє вирішальне слово повинні були сказати правоохоронні органи.

Проаналізувавши ситуацію, заступник Генерального прокурора Ольга Колінько змушена була внести припис.

Приписую:
Вжити заходи щодо недопущення застосування в сільському господарстві України насіння кукурудзи без його державного випробування; занесення до Реєстру сортів рослин України та відповідності державному стандарту України.
Припис підлягає негайному виконанню. Він може в 10-денний строк бути оскаржений Генеральному прокурору України, проте оскарження не зупиняє його виконання.
Заступник Генерального прокурора України, державний радник юстиції 2 класу О.М.Колінько


Ткаченко скористався своїм правом оскаржити припис. Крім того, він не виправдовується за хабар у вигляді іномарки та комбайни за завищеною вдвічі ціною – ні! Він атакує:

— Ні Генеральний прокурор, ні його заступник не вповноважені втручатися в діяльність асоціації, яка працює на добровільних засадах і якою керують засновники! – каже Ткаченко з трибуни Верховної Ради.

Зрештою генпрокурор Дацюк скасував припис Ольги Колінько, некондиційну кукурудзу – один з доказів казнокрадства закопали в землю, скандал так само був спущений на гальмах і про нього довгий час ніхто не згадував. 70-мільйонний кредит американцям таки повернули: звичайно, з державних коштів, а не з кишені “кукурудзяного спікера”. Лише під час сумнозвісної “спікеріади”, 18 червня 1998 року, коли Ткаченко був одним з претендентів на крісло голови парламенту, Леся Танюка “прорвало” (цитується за офіційною стенограмою Верховної Ради):

- Олександре Миколайовичу! Ви прекрасно розумієте, що я зараз ставлю вам запитання як автор монографії, яка називалась “Як рубали фермерів під корінь, або дещо про кукурудзяні подвиги Олександра Ткаченка, мученика, президента і визволителя”. Президента тому, що ви були президентом одного шахрайського концерну... Я не буду зараз про це говорити, а хочу тільки запитати у вас: як так могло статися, що все-таки вас, якого зняли з посади за той бардак у 1981 році, де ви гвалтували молодих дівчат, вас, якому не присвоїли звання Героя Соцпраці, а Умалатова наздогнала через 20 років і дала вам цю бляшку - орден Героя Соціалістичної Праці... А голова колгоспу, якого ви зняли з посади, сказав, що він би вам і колгоспу сьогодні не довірив, бо ви з’їли наше м’ясо, а нам залишили лише кістки!..

А нардеп Богдан Бойко тоді ж закцентував на тернопільському ареалі хазяйнування пана Ткаченка:

- Що стосується добродія Ткаченка, який працював головою облвиконкому. Можна оцінювати його діяльність у той час порізному. Але я вам хочу сказати про те, що Ткаченко ніколи нікуди не виходив із Тернополя, бо в 1994, 1995, 1996 роках в області успішно працювала асоціація “Земля і люди”, яка вивезла лише в 1996 році кілька десятків тисяч декалітрів спирту. Виторг за нього пішов також у казну цієї “славнозвісної” асоціації. Тому я не буду оцінювати діяльність Олександра Миколайовича. Це його справа...

До речі, вкрадені “командою” Ткаченка $ 70 000 000 на той час складали місячну пенсію 5 мільйонів пенсіонерів. Але зараз, коли пан Ткаченко є почесним президентом іншої “контори”, яка за висновком Державного Контрольно-Ревізійного Управління України прикриває своїм існуванням щорічний грабунок у сфері д е р ж а в н и х з а к у п і в е л ь мільярдів гривень з бюджету – тодішні масштаби, мабуть, здаються зараз кандидатові в народні депутати від Комуністичної Партії лише легким сніданком перед справжньою оргією.


Коханка Ткаченка


Отже, з цих історичних документів можна дізнатися, що, крім причетності до казнокрадства в особливо великих розмірах і контрабанди спирту (що активно провадилося в Тернопільській області, зокрема в Чорткові, численною армією дрібних аферистів на службі у “кукурудзяної мафії”, до якої входила і Віра Пстрак) Олександр Ткаченко відомий ще й тим, що “гвалтував молодих дівчат”.

Можна уявити собі, як зрадів пан Ткаченко, коли під час виборчої кампанії до нього на прийом зуміла прорватись вродлива і хитра жіночка, з таким же як у нього характером (авантюризм, жадібність, невизнання боргів), з подібним до його власного інтересом до українсько-німецьких комерційних оборудок, до того ж в страшному горі – гріх таку не утішити! Які аванси вони видавали один одному за закритими дверима депутатської приймальні, чи згадав пан Ткаченко буремну молодість - можна тільки здогадуватись.



Віра Пстрак та Олександр Ткаченко


Здогадуватись допомагають деякі телепередачі, в яких було показано, як Віра Пстрак “заради кращого лікування сина” переїхала з Чорткова в Київ, де Олександр Ткаченко люб’язно забезпечив їй тимчасове помешкання в готелі Верховної Ради.

- Її показували в програмах “7 кілометр” по 1+1, “Милосердя” по “УТ-1”, хвалили, особливо в двох статтях в газеті “Сільські вісті”, - пригадує сусідка нашої “героїні”, - Ми з сусідами дивилися все це, читали і повірити не могли: як вона могла обдурити стільки грамотних людей, журналістів, виставила себе мало не ангелом з небес?! Хвалилася, що її от-от покажуть в “Без табу”, але Ольга Герасим’юк, мудра жінка, не пропустила...

Перед тим, як їхати в Київ, Віра Пстрак знову набирає боргів, зокрема дурить свою подругу – поштарку Ірину Павловську, з якою вона раніше була нерозлийвода.

Крім того, вона розводиться зі своїм другим чоловіком. Я спробував розпитати про їхнє сімейне життя його матір, 64-річну Галину Романівну Сушельницьку, але розмова вийшла коротка:

- Хто вам сказав, що вона моя родичка?! Боронь Боже мені мати таку родичку! Це все в минулому. Я натерпілася від неї багато. Вона розвелася вісім років тому (1999 – прим. авт.) з моїм сином, хай їй бог помагає. Вона вимотала з мого сина, з моєї родини все, що могла. Більше вам нічого не скажу, бо не знаю, хто ви. Може, ви від неї провокацію проводите. Я боюся її. Вона може бандитів наслати, ті двері підпалять, можуть побити. У нас всі бояться її. Хай їй бог помагає. Прощавайте.

Від друга сім’ї Сушельницьких я дізнався, що з вини Віри Пстрак її колишній чоловік досі виплачує борг – шість з половиною тисяч доларів: “Бізнесмен дав їм гроші, вони скупали пір’я, пір’я переробляли в пух і мали кудись там відправляти. Віра вкрала цей пух. А розписку бізнесмену дав її колишній чоловік. Тепер він тяжко працює день і ніч, поки що повернув 4,5 тисяч доларів...”.

Розриваючи відносини з Сушельницькими, Віра Пстрак похвалялася, що знайшла собі “покровителя” – народного депутата Олександра Ткаченка. Простіше кажучи, стала його коханкою. А для дотримання пристойності вийшла заміж за хлопця, що був молодшим від неї більше ніж на десять років і виконував всі забаганки цієї ненаситної жінки.



Заради шикарного життя в США
Пстраки обанкротили концентратно-дріжджовий комбінат



Віра Пстрак оселилася в Києві з сином Віталієм, а свою мати і малу дитину від третього шлюбу залишила в Чорткові. У 2000 році вона поїхала з Віталієм у США, начебто щоб той лікувався в Чиказькому медичному центрі при Ілінойському університеті. Насправді більшу частину часу Віталій вчився, розважався, просто жив за океаном. Можна здогадуватись, з доходів від якої кукурудзи фінансувалася ця сієста...

У 2001 році син Віри Пстрак поступає вчитися на престижний юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Для цього потрібна серйозна протекція: можна не сумніватись, когось в приймальній комісії було добряче підмазано кукурудзяною олією. На цей факультет поступають не заради знань. Тут діти “еліти” з владного олімпу знайомляться між собою і з’ясовують, хто крутіший, вчаться жити по тим “панятіям”, які в дорослому житті замінюватимуть цим законникам необов’язковий для виконання Закон.

Між тим рахунки за перебування Віталія з мамою в США акуратно зберігаються. 21 січня 2001 року Віра Пстрак змінює позовні вимоги у раніше поданому судовому позові до “Колиндянського КДК”, під вантажівку якої (не з вини водія!) мав нещастя попасти її син. Замість 27835 грн 88 коп матеріальної шкоди та 30 000 грн моральної шкоди Віра Пстрак вимагає від комбінату відшкодувати їй 103692 грн. матеріальної шкоди та 100 000 моральної шкоди – як обгрунтування цих космічних цифр, до справи додаються рахунки з-за океану. Суд задовольняє позовні вимоги частково, посилаючись на статтю 450 Цивільного кодексу України.

Обгрунтування нанесеної матеріальної шкоди cуд навіть не піддає сумніву, хоч це лише переклади з документів англійською мовою (не завірені нотаріусом!), в яких нема жодної печатки чи підписів офіційних осіб. Моральну шкоду, правда, зі 100 000 урізають до 30 000.

- Це судове рішення треба було оскаржити, бо така велика сума була для нас непосильною. Юристи кажуть мені, що ми обов’язково б виграли справу по апеляції: Віра Пстрак схопилася за надто великий шмат. Але тоді на нашому підприємстві були великі негаразди, і керівництво просто забуло про цей позов. – розповідає голова правління ВАТ “Колиндянський КДК” Йосип Євстафович Сцібан.

Рішення суду вступило в силу. Судові виконавці прийшли по “компенсацію” для Віри Пстрак і виявили, що на поточному рахунку комбінату таких грошей нема. Почався довгий і нудний бюрократичний процес, в результаті якого у березні 2006 року виконавча служба продала частину майна комбінату і погасила борг. Ефективність роботи підприємства негайно знизилася, зменшилась кількість робочих місць. А Віра Пстрак тим часом повертала з цього “доходу” борги найбільш настирливим кредиторам...

Тим часом в червні 2005 року Віталій Пстрак подає ще один позов до ВАТ “Колиндянський КДК”, в якому вимагає від підприємства компенсувати йому матеріальні збитки на суму 320487,55 грн та моральні збитки на суму... 1 мільйон гривень! Додаток до позову – нові заокеанські рахунки. А 27 вересня 2006 року Шевченківський районний суд столиці постановив задовольнити цей позов частково: замість мільйона гривень моральних збитків Віталію присудили 25 000. На рішення суду комбінат подає апеляцію, але Апеляційний суд м. Києва повернув її як неподану в зв’язку з... неправильним оформленням квитанції про сплату держмита! В результаті цього анекдотичного нехлюйства юристів, найнятих комбінатом, Шевченківський райсуд видав виконавчий лист на стягнення з ВАТ “Колиндянський КДК” 302941,55 грн, і з травня цього року майно комбінату арештовано, а виробництво зупинено. Врятувати підприємство може тепер тільки Верховний Суд, що відкрив касаційне провадження по цій справі.

Ситуація схожа на банальне рейдерство, поширене в цих краях. Наприклад, в кінці серпня 2007 року, за тиждень до мого візиту в Чортків, хтось почав скуповувати акції тутешньої швейної фабрики у робітників. Звичайна річ, хоче зібрати контрольний пакет.

Так само комусь дуже вигідно, щоб майно комбінату було продано судовими виконавцями по балансовій вартості – це близько 2,5 млн грн. Невідомий, на разі, бізнесмен майже надурняк забере собі перспективне виробництво, 9 гектар землі, а Віталій Пстрак отримає від нього “свої” шістдесять з гаком тисяч “зелених”. В області додасться ще 60 безробітних. Сім’ї працівників недоотримають доходів 240 тисяч гривень на рік, пенсійний фонд надходжень 127 тисяч гривень на рік, держава недоотримає податків 187 тисяч гривень на рік. І це все через одну потерпілу людину, яка стала інвалідом 2 групи і вже один раз відшкодувала собі заподіяну шкоду. Чи треба казати, що така оборудка можлива тільки за наявності дуже серйозного політично-юридичного “даху” (іншими словами, “волохатої лапи”) в Києві?

Довідка. ВАТ „Колиндянський концентратно-дріжджовий комбінат” (торгова марка “Колиндянські продукти”) - підприємство, яке спеціалізується по випуску харчових концентратів різноманітного асортименту. Це супи та каші в пакетах та брикетах від 90 до 200 грам, киселі і креми по 150-200 грам, крупи не потребуючі варіння від 400-500 грам, приправи до рибної юшки по 120 грам. Вся продукція виготовляється тільки з натуральних компонентів.
Площа земельної ділянки комбінату складає 8.8 га, виробнича площа 4018 м2 , допоміжна –2860 м2. Зараз на підприємстві працює 65 чоловік.
Підприємство засноване наприкінці 19 століття поміщиком Людвігом Городоцьким, який побудував дріжджову фабрику.
Нинішню назву здобув у 1960 році. На підприємстві працювало 950 чоловік , які випускали 112 видів продукції, 37 тисяч тон продукції в рік. Продукція комбінату поставлялась в усі бакалії України та Міністерство оборони СРСР.
У грудні 1994 року комбінат змінив форму власності на ВАТ. Почався спад виробництва. Найбільш кризовими для комбінату були 1998-1999 роки, виробництво було на грані зупинки, закрили дріжджовий цех через аварійність будівлі. У 1998 році було випущено 12 тон харчових концентратів, 101 тонна дріжджів. у 1999 році - 154 тон харчових концентратів, 12 тон дріжджів.
З 2000 року виробництво продукції щороку зростає, покращується фінансове становище. У 2004 році вироблено 809 тон харчових концентратів, товарна продукція склала 2683 тисячі гривень, у 2005 році - 532 тон харчових концентратів на 2248 тисяч гривень, у 2006 році - 846 тон, на 3018 тисячі гривень. Продукція комбінату має державні нагороди, неодноразово експонувалася на виставках.



Земельна афера



Коханим жінкам прийнято дарувати подарунки. Якщо пересічний бізнесмен в таких випадках купляє золото і діаманти, то державний діяч може подарувати те, що належить не зовсім йому – а, скажімо, народу. Втім, коли знаєш всі входи і виходи, це неважливо.

А Олександр Ткаченко знав всі ходи і виходи в Київській міській державній адміністрації. І це така ж суща правда, як і те, що підконтрольна йому в той час “газета захисту селян” Сільські Вісті протягом 1999 року регулярно публікувала панегірики Олександру Олександровичу Омельченку, мерові та забудовнику Києва. Тож отримати якусь земельну ділянку було для нього сущею дрібницею.

А Віра Пстрак якраз виявила намір розбудувати собі садибу в Києві. Або й хмарочос звести. Бо своїх планів вона до кінця нікому не розповідає. Так чи інакше, але поклопотав “кукурузник” у мерії, поворочав, підмастив потрібні важелі бюрократичної машини, і от – будь ласка: 23.05.2005 Віра Пстрак начебто отримала кадастрову справу на земельну ділянку по вул. Бориславській, 55.

Щоправда, у ділянки виявилася прикра “особливість”. Там вже не перший десяток років стоять 7 гаражів, в яких місцеві мешканці ховають свої автівки. Ясна річ, ці гаражі в Генеральному плані Києва не значилися, як і купа дитячих та спортивних майданчиків, які в той час масово приносилися в жертву на олтар хаотичної забудови.

Заявивши, що гаражі стоять на ділянці незаконно (тим часом власники гаражів були впевнені, що незаконним якраз є землевиділення для пані Пстрак), вона почала “викурювати” їх. Спочатку просто погрожувала, потім “пригнала” трактор, але люди не пускали машину до своїх гаражів. Нарешті Віра Пстрак не вигадала нічого кращого, ніж обнести ділянку парканом разом з гаражами і поставити свою охорону.

Як стверджує Віра Пстрак, 30 серпня 2005 року близько 13:00 на “її ділянку” приїхали два мікроавтобуси із написом „Форум порятунку Києва” (до речі, ця організація заперечує свою причетність до інциденту), звідки вибігло “близько 20 чоловік”, які поламали паркан, примудрилися вкрасти у неї щебінь, два ящики цвяхів та інші будматеріали. На прес-конференцію з цього приводу, проведену 24.10.2006 (за рік після інциденту!), Віра Пстрак явилася з цілим натовпом адвокатів: очевидно, новими друзями її сина-“юриста”.

Минуло два роки, і раптом серед давніх нападників Віра Пстрак 1 серпня 2007 року “впізнала” одного – Вадима Гладчука.



Чому чортківська відьма звела наклеп на журналіста



Вадим Гладчук, журналіст і громадський діяч, більше року веде боротьбу проти казнокрадства у сфері д е р ж а в н и х з а к у п і в е л ь. Схема розкрадання бюджетних коштів проста: шахраї лобіювали зміни законодавства, які примушують розпорядників бюджетних коштів та бізнесменів платити їм “долю” від всіх д е р ж а в н и х з а к у п і в е л ь (2-3% від 150 млрд. грн. на рік), та платять окремим народним депутатам і цілим фракціям за те, щоб вони не дозволяли розвалити шахрайську схему.

Головне контрольно-ревізійне управління України виявило, що внаслідок недосконалості законодавства у сфері д е р ж з а к у п і в е л ь бюджет тільки за перше півріччя 2007 року втратив близько 930 млн. гривень. Реальна сума збитків для держави є в десятки разів більшою, бо недоліки, на які вказує ГоловКРУ, існують з 2002 року.

Олександр Ткаченко є почесним президентом Т е н д е р н о ї п а л а т и України, яка є видимою і легальною частиною корупційного айсберга.

В липні Гладчук спробував зафіксувати на фото зустріч пана Ткаченка з одним із розробників схеми крадіжки бюджетних міліардів, але невідомі особи вибили у нього з рук фотоапарат. Тоді Гладчук подав скаргу до Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві на дії народного депутата V скликання Олександра Ткаченка, який, за словами Гладчука, нібито “погрожував” йому порушенням кримінальної справи та арештом за пікетування Т е н д е р н о ї п а л а т и України.

І от за зверненням Віри Пстрак міліція негайно відкриває проти Гладчука обіцяну її коханцем кримінальну справу. “Сказано-зроблено!”.

Гладчука запросили проїхати в міліцейський відділок, а потім закрили в камері з бомжами. Вся пікантність ситуації в тому, що 30 серпня 2005 року о 13-00, коли Гладчук за версією Віри Пстрак начебто крав у неї цвяхи, він насправді при десятках свідків та під телекамерами проводив пікетування Секретаріату Президента проти введення 7% виборчого бар’єру. Не згодний з арештом, Гладчук оголошує голодування.

30 серпня 2007 року Солом’янський районний суд м. Києва відмінив постанову слідчого Дьордяй (який, за словами матері активіста Раїси Гладчук, в її присутності погрожував Гладчуку посадити його за ці цвяхи на 6 років) про притягнення Гладчука в якості обвинуваченого у кримінальній справі, а Віру Пстрак визнав незаконною забудовницею.

“Під час проведення перевірки було встановлено, що у Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровано документів, що посвідчують право власності чи користування земельними ділянками, на яких розташовані гаражі на вул. Бориславській, 55 в м. Києві, тобто із матеріалів, на підставі яких була порушена кримінальна справа, вбачається, що Пстрак В. Є. самовільно зайняла вказану земельну ділянку, а члени “Форуму порятунку Києва”, куди входить Гладчук В.Ф., діяли з метою звільнення вказаної земельної ділянки Пстрак В. Є., а не з метою відкритого викрадення майна Пстрак В.Є., а тому в діях Гладчука В.Ф. відсутній склад злочину, передбачений ст.. 186 ч 2 КК України”. - було написано у вердикті судді Скорик.

Вадим Гладчук після 16 діб голодування кілька тижнів лікується в палаті інтенсивної терапії лікарні № 5: у нього гострий панкреатит і проблеми з серцем. Тому на судовому засіданні він не зміг бути присутнім.

7 свідків чекали за дверима залу засідань, щоб підтвердити, що 30 серпня 2005 року Вадим Гладчук о 13 годині знаходився на вул. Банковій, боровся за правду, а не крав ящик цвяхів з гаража наклепниці Віри Пстрак на вул. Бориславській, 55, як вона заявила слідчому. Але суддя за пропозицією прокурора Процишина вирішив свідків не заслуховувати. Тим більше, що сама наклепниця на суд не з’явилася.

- Я не є членом “Форуму порятунку Києва” і не був навіть близько до тих цвяхів. Тому для мене виявилась несподіваною така постановка питання,- каже Вадим Гладчук,- Проте я радий, що суд зрозумів абсурдність і замовний характер відкритої проти мене сфабрикованої кримінальної справи хоча б на підставі протиріч у зібраних слідством матеріалах. Бо якщо з них “вбачається”, що я член Форуму порятунку Києва, між тим як це не відповідає дійсності, то там може “вбачатись” ще десь між строками, що я вбив Джона Кеннеді. Поки я сидів в камері з бомжами і туберкульозниками, один з яких в цей час відгриз собі два пальці, аби тільки припинити тортури міліціонерів, які намагалися “повісити” на нього вбивство, слідчий Дьордяй зібрав на мене три томи більш ніж на 500 сторінок “доказів”. Але весь цей компромат в суді рухнув під дією елементарної логіки за п’ять хвилин, і моїм адвокатам навіть не знадобилося ознайомлюватись із зібраними слідством “доказами”, які, до речі, принесли судді за три хвилини до початку засідання!

Окрім самозахоплення землі, рейдерської атаки на “Колиндянський КДК” та наклепів на опозиційного журналіста Вадима Гладчука Віра Пстрак після переїзду в Київ за старою звичкою ще й попалася на банальному шахрайстві. 4 грудня 2006 року слідчий Дьордяй, що потім так браво посадив Гладчука в СІЗО і мало не довів його до смерті, порушив кримінальну справу проти такої собі Петрак Віри Євгенівни за скаргою Ірини Шепотинник. Петрак виявилася... тією ж самою Пстрак! Під “трохи зміненим” прізвищем вона позичила грошей і не хотіла повертати. Не встигло початися слідство, “волохата лапа” виручає Віру Пстрак від караючого меча Феміди: вже 12 грудня слідчий Дьордяй власноруч пише відмовний матеріал і закриває кримінальну справу. Він добре послужив волохатій лапі, за що отримав нове відповідальне завдання: посадити критика тендерної мафії Вадима Гладчука.







Але рано чи пізно настане час, коли на такі волохаті лапи буде надягнуто наручники. І тоді вони ще довго згадуватимуть у в’язниці, відсиджуючи солідний строк: як крали з бюджету мільярди, як брехали, як розповсюджували фальшивки і як сміялися над людьми, відпочиваючи з курвами на курортах... Крадене щастя завжди приносить злодію великі неприємності.



* * *











Гладчук важко переніс 16-денне голодування



Біографічна довідка. Гладчук Вадим Федорович народився 9 лютого 1975 року в Києві.
Громадянин України. Не одружений. Позапартійний. Судимості відсутні.
Здобув медичну і вищу економічну освіту, в 1994-1996 рр працював на швидкий медичній допомозі.
З 1997 року помічник-консультант кількох народних депутатів України, з 2000 по 2002 рік - помічник-референт депутата Київської міської ради. Спеціалізувався на питаннях соціального захисту киян, молодих громадян України.
Засновник Всеукраїнського молодіжного об‘єднання “Молодь - надія України”. У 1997-2005 роках ця організація провела громадянську кампанію за збереження студентських пільг і скасування загального військового обов‘язку, проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги у Києві, зростання цін на проїзд в громадському транспорті. У 2002 та 2006 рр безуспішно балотувався на посаду Київського міського голови.
З 2000 р - парламентський журналіст. У 2000-2001 рр випускає телепрограму “Молодь - надія України”. Нині редактор газети “Молодіжні Хроніки”, сайту “Громадянський спротив України” (www.sprotiv.org).


 

 

 

Автор документального політичного бестселера - незалежний журналіст Юрій Шеляженко

10.10.2007 12:22
Кількість переглядів: 10699
Мета новости...
новости, загрузка.
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
Інші публікації у категорії Аналітика
КОМЕНТАРI
Сергей: Кукурузный вор
Здесь не комментировать нужно .а стрелять.Не хер их на зоне кормить за наш счет.
Ваше iм'я: Ваш e-mail:
Тема:
Коментар:
Введiть код:
НАЙПОПУЛЯРНIШЕ
Знов про тендерну палату [переглядів 4893]
ЛІДЕРИ ОБГОВОРЕННЯ